Костя является простым крестьянским мальчиком: "...Это просто были крестьянские ребятишки из соседних деревень, которые стерегли табун..."
Возраст Кости - около 10 лет: "...мальчик лет десяти..."
О внешности Кости известно следующее: "...Все лицо его было невелико, худо, в веснушках, книзу заострено, как у белки; губы едва было можно различить; но странное впечатление производили его большие, черные, жидким блеском блестевшие глаза: они, казалось, хотели что-то высказать, для чего на языке, — на его языке по крайней мере, — не было слов. Он был маленького роста, сложения тщедушного и одет довольно бедно..." "...возразил Костя, расширив свои и без того огромные глаза..."
У мальчика тонкий голос: "...Нет, я вам что, братцы, расскажу, — заговорил Костя тонким голоском..."
У него задумчивый и печальный взгляд: "...возбуждал мое любопытство своим задумчивым и печальным взором..."
Костя - трусливый мальчик: "...А видали их, что ли, волков-то? — спросил трусишка Костя..." "...Я и не знал, что Акима в том бучиле утопили: я бы еще не так напужался..."
По ночам Костя вместе с другими мальчиками сторожит табун лошадей: "...Выгонять перед вечером и пригонять на утренней заре табун — большой праздник для крестьянских мальчиков..." "...Всех мальчиков было пять: Федя, Павлуша, Илюша, Костя и Ваня..."
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
"...Это просто были крестьянские ребятишки из соседних деревень, которые стерегли табун..."
Возраст Кости - около 10 лет:
"...мальчик лет десяти..."
О внешности Кости известно следующее:
"...Все лицо его было невелико, худо, в веснушках, книзу заострено, как у белки; губы едва было можно различить; но странное впечатление производили его большие, черные, жидким блеском блестевшие глаза: они, казалось, хотели что-то высказать, для чего на языке, — на его языке по крайней мере, — не было слов. Он был маленького роста, сложения тщедушного и одет довольно бедно..."
"...возразил Костя, расширив свои и без того огромные глаза..."
Костя - слабый, болезненный мальчик:
"...сложения тщедушного..."
У мальчика тонкий голос:
"...Нет, я вам что, братцы, расскажу, — заговорил Костя тонким голоском..."
У него задумчивый и печальный взгляд:
"...возбуждал мое любопытство своим задумчивым и печальным взором..."
Костя - трусливый мальчик:
"...А видали их, что ли, волков-то? — спросил трусишка Костя..."
"...Я и не знал, что Акима в том бучиле утопили: я бы еще не так напужался..."
По ночам Костя вместе с другими мальчиками сторожит табун лошадей:
"...Выгонять перед вечером и пригонять на утренней заре табун — большой праздник для крестьянских мальчиков..."
"...Всех мальчиков было пять: Федя, Павлуша, Илюша, Костя и Ваня..."
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»