Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
Тореадо́ры из Васюко́вки» (укр. «Тореадори з Васюківки») — юмористический детский роман, написанный в 1963—1970 годах известным украинским писателем Всеволодом Нестайко. Состоит из трёх эпизодов. Впервые роман издавался в 1970-х годах издательствами «Веселка»[1] и «Школа». Во времена независимой Украины книгу переиздавали издательства «Учебная книга — Богдан» (совместно с «Веселкой» За всё время книга была переведена на 20 иностранных языков.
Ряд источников утверждает[3][4][5], что в 1979 году книга решением Международного совета по детской и юношеской литературе внесена в Почётный список Андерсена (IBBY Honour List). Однако в Почётном списке[6] эта книга отсутствует, к тому же он издаётся только по чётным годам. В то же время в 1979 году издавался особый список, посвящённый международному году ребёнка
вот
Объяснение:
Дитинство — весела і щаслива пора. Адже в дитинстві найменші події здаються значними і великими пригодами. Так відбувається і в повісті В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», яку я прочитав з великим задоволенням.
Це яскрава і цікава оповідь про пригоди двох товаришів під час літніх канікул. Герої твору Іван Рень та Павлуша Завгородній ніколи не скаржилися на те, що їм нудно. У них ніколи не виникало питання про те, куди себе подіти і куди прикласти свої сили. Хлопчаки постійно щось вигадували і не сиділи на місці. Їхні голови напружено працювали над тим, яку б ще цікаву «штуку утнути», і «штуки» ці виходили у них занадто добре.
Наприклад, взяти хоча б намір товаришів прокласти у селі лінію метро і зробити декілька станцій з цікавими назвами: «Крива груша», «Клуня» тощо. І це була не лише мрія, бо енергійні винахідники, не відкладаючи, узялися копати тунель, який проліг під свинарником. Але хлопці чогось не врахували і стеля тунелю не витримала п’ятипудової плямистої свині на прізвисько Манюня. Вона з тріском провалилася у вириту товаришами яму. Ця невдача примусила друзів на деякий час забути про свої витівки, але зовсім ненадовго.
Потім Ява (Іван) та Павлуша вирішили влаштувати бій биків і стати тореадорами. Кандидатуру колгоспного бугая хлопці відкинули одразу, адже його боявся навіть зоотехнік. Ще один кандидат, цап Жора, був для товаришів несерйозним суперником. Врешті-решт тореадори зупинили свій вибір на корові з дивним ім’ям Контрибуція. Та дарма, що Ява і Павлуша махали перед очами корови червоним килимком, що тягали її за вуха і штовхали — Контрибуція ніяк не хотіла ставати до бою. Тоді Ява розлютився і боляче вдарив корову по губі. Тут і почалася справжня корида: ображена корова миттєво відреагувала і невезучий тореадор опинився високо над землею. А за мить товариші щодуху тікали від Контрибуції, доки не забігли у болото, де й чекали, доки розлючена тварина не заспокоїться.
За всё время книга была переведена на 20 иностранных языков.
Ряд источников утверждает[3][4][5], что в 1979 году книга решением Международного совета по детской и юношеской литературе внесена в Почётный список Андерсена (IBBY Honour List). Однако в Почётном списке[6] эта книга отсутствует, к тому же он издаётся только по чётным годам. В то же время в 1979 году издавался особый список, посвящённый международному году ребёнка