Різкі зміни економічного, суспільно-політичного, духовного життя корінної нації приводять до перегляду цінностей. Загальнолюдські цінності залишаються, а політичні, економічні, соціальні та ін. зазнають певних, а часто і значних змін. Отже для нових умов життя необхідні нові цінності. Старі цінності, що передаються традиційно, часто гальмують процес розвитку суспільства, нації.
На це звернув увагу Міністр освіти і науки України академік В.Г.Кремень. Він вимагає не переобтяжувати молодь тим, що не сприяє її розвиткові, відсікати те, що традиційно закріпачувало систему виховання. Властиві українській нації "традиції протистояння, антагонізму, поділу людей на протилежні групи, – говориться в “Доповіді Міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти" (2001 р.), – на превеликий жаль, заважають рухові вперед, знижуючи рівень цивілізованості суспільства” [1].
Національна і особиста гідність, почуття патріотизму формуються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, але й врахуванням етнічної своєрідної психіки вихованців [2, 18]. Помилка, яка привела до певної бездуховності і розвитку національного нігілізму у значної частини молоді, полягала саме в тім, що попередня виховна система нехтувала національними рисами українського народу. Недооцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднуючого центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші виховні сили національного виховання.
«Вечерний звон» был написан Исааком Левитаном в 1892 году. Сегодня это полотно является достоянием Государственной Третьяковской галереи.
О создании этой картины Левитан впервые задумался, когда жил под Звенигородом и любовался там прекрасным Саввино-Сторожевским монастырём. Позднее, путешествуя в поисках вдохновения, художник побывал в окрестностях Юрьевца и увидел там Кривозерский монастырь. Он тоже немало впечатлил Левитана. Таким образом, можно считать, что на создание «Вечернего звона» его вдохновили оба монастыря.
«Вечерний звон» Левитана наполнен покоем и умиротворением. На этой картине автор изобразил летний вечер — тот час, когда вечерний звон с колоколен монастыря созывает верующих на молитву.
К широкой и спокойной реке ведёт узкая тропинка. У берега: небольшой причал и две лодочки. В одной из них сидит человек. В реке отражаются деревья, растущие вдоль берега, монастырь и летнее небо. Какое удовольствие любоваться этой красотой! Монастырский храм утопает в зелени. От ворот обители к реке ведёт широкая дорога. У самой кромки воды мы видим фигуры двух монахов. По водной глади к монастырю приближается лодка с паломниками.
Глядя на этот пейзаж, можно услышать вечерний звон колоколов, почувствовать, как пахнет воздух летним вечером. Удивительно, как мастерски Левитан выбрал оттенки, чтобы изобразить облака, плывущие по небу! Кажется, что даже не глядя на весь пейзаж, можно было бы по одному только цвету облаков понять, что на картине изображён летний вечер.
Этим пейзажем можно любоваться бесконечно. В нём есть то, чего так не хватает современному человеку – поразительная безмятежность, покой, гармоничное слияние человеческой духовности и природы
Різкі зміни економічного, суспільно-політичного, духовного життя корінної нації приводять до перегляду цінностей. Загальнолюдські цінності залишаються, а політичні, економічні, соціальні та ін. зазнають певних, а часто і значних змін. Отже для нових умов життя необхідні нові цінності. Старі цінності, що передаються традиційно, часто гальмують процес розвитку суспільства, нації.
На це звернув увагу Міністр освіти і науки України академік В.Г.Кремень. Він вимагає не переобтяжувати молодь тим, що не сприяє її розвиткові, відсікати те, що традиційно закріпачувало систему виховання. Властиві українській нації "традиції протистояння, антагонізму, поділу людей на протилежні групи, – говориться в “Доповіді Міністра освіти і науки України на ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти" (2001 р.), – на превеликий жаль, заважають рухові вперед, знижуючи рівень цивілізованості суспільства” [1].
Національна і особиста гідність, почуття патріотизму формуються не лише відповідним змістом, формами і засобами виховання, але й врахуванням етнічної своєрідної психіки вихованців [2, 18]. Помилка, яка привела до певної бездуховності і розвитку національного нігілізму у значної частини молоді, полягала саме в тім, що попередня виховна система нехтувала національними рисами українського народу. Недооцінка самобутності того чи іншого народу рівнозначна відсутності об'єднуючого центру, стрижневої ідеї, навколо якої групуються всі інші виховні сили національного виховання.
«Вечерний звон» был написан Исааком Левитаном в 1892 году. Сегодня это полотно является достоянием Государственной Третьяковской галереи.
О создании этой картины Левитан впервые задумался, когда жил под Звенигородом и любовался там прекрасным Саввино-Сторожевским монастырём. Позднее, путешествуя в поисках вдохновения, художник побывал в окрестностях Юрьевца и увидел там Кривозерский монастырь. Он тоже немало впечатлил Левитана. Таким образом, можно считать, что на создание «Вечернего звона» его вдохновили оба монастыря.
«Вечерний звон» Левитана наполнен покоем и умиротворением. На этой картине автор изобразил летний вечер — тот час, когда вечерний звон с колоколен монастыря созывает верующих на молитву.
К широкой и спокойной реке ведёт узкая тропинка. У берега: небольшой причал и две лодочки. В одной из них сидит человек. В реке отражаются деревья, растущие вдоль берега, монастырь и летнее небо. Какое удовольствие любоваться этой красотой! Монастырский храм утопает в зелени. От ворот обители к реке ведёт широкая дорога. У самой кромки воды мы видим фигуры двух монахов. По водной глади к монастырю приближается лодка с паломниками.
Глядя на этот пейзаж, можно услышать вечерний звон колоколов, почувствовать, как пахнет воздух летним вечером. Удивительно, как мастерски Левитан выбрал оттенки, чтобы изобразить облака, плывущие по небу! Кажется, что даже не глядя на весь пейзаж, можно было бы по одному только цвету облаков понять, что на картине изображён летний вечер.
Этим пейзажем можно любоваться бесконечно. В нём есть то, чего так не хватает современному человеку – поразительная безмятежность, покой, гармоничное слияние человеческой духовности и природы