Відповідь:22 серпня виповнилося б 97 років одному з найвизначніших письменників ХХ століття Рею Бредбері (22 серпня 1920 – 5 червня 2006). За своє довге життя Бредбері написав 11 романів, понад 400 фантастичних повістей та оповідань, 21 п’єсу, а також інші літературні твори, кіносценарії, вірші, статті.
«Коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу: я був з бідної родини. Грошей у нас не було, тож я ходив до бібліотеки. Три дні на тиждень я читав книги. В 27 років замість університету я закінчив бібліотеку», - так він написав у своїй автобіографії.
Бредбері рано зрозумів, що хоче стати письменником – почав з того, що у 12 років не маючи достатньо грошей для придбання нових книг, написав продовження до «Великого воїна Марса» Берроуза. І до останніх днів кожного ранку сідав за рукопис, бо вірив, що кожний написаний твір продовжує йому життя. Останній роман автора із символічною назвою «Літо, прощавай» побачив світ у 2006 році.
Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. Він стверджував, що пам’ятає події свого дуже раннього дитинства, коли він фактично був ще немовлям. Психологи стверджують, що такі ранішні спогади властиві людям з багатою фантазією і вони не є справжніми. Проте, хто зна…
З дитячими спогадами пов’язані і стосунки Рея з батьком. Начебто тут має місце дитяча образа. Мати дуже опікувалася маленьким Реєм, він був молодшим сином, о вона до цього вже втратила двох дітей. До шести років хлопчик пив молоко з пляшечки. Одного разу батько не витримав, відібрав в дитини пляшечку и жбурльнув об стіну, пляшечка розбилася. У своїх творах Бредбері часто робив посвяти або втілював образи своїх родичів у літературних персонажах. Він згадував усіх, крім батька. Лише після смерті батька Рей присвятив йому книгу «Ліки від меланхолії»: «Батькові з любов’ю, що прокинулася так пізно і навіть здивувала його сина».
А ще одного разу в дитинстві маленький Бредбері став свідком жахливої автокатастрофи, після чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.
Коли Рей закінчував школу, в родини не було грошей на пристойний одяг, в Америці лютувала Велика депресія. Хлопцеві довелося йти на випускний в костюмі його дядечка. Справа в тому, що дядечко помер у вуличній стрілянині, й мамі довелося заштопувати дірки від куль на піджаку.
З дружиною Рей познайомився у книгарні ) Вони прожили разом 56 років, та виховали чотирьох доньок.
В одному з інтерв’ю Бредбері зізнався, що його заповітною мрією є подорож на Марс, і навіть жартома просив поховати його там в банці з-під капустяного супу.
Цікавий також факт, що роман письменника «451 градус по Фаренгейту», що приніс йому світову славу, вперше був опублікований в 1951 році у журналі «Playboy», який щойно з’явився. Ось так, до речі, виглядала обкладинка того номеру.
Ще розповідають про випадок з життя письменника, коли він єдиний раз не стримався та дозволив собі нецензурну лайку. Це сталося на занятті в одному з коледжів, коли студенти намагалися трактувати роман «451 градус по Фаренгейту» та зовсім не зважали на заперечення автора.
В одному з останніх інтерв’ю в Бредбері спитали, чому багато з його прогнозів не виповнилося, зокрема чому досі немає поселень людей на Марсі, на що він досить різко відповів: «Тому що люди - ідіоти». Він сказав, що люди вигадали такі безглузді речі, як одяг для собак, посаду рекламного менеджера й «штуки на зразок айфону». Якби люди більше розвивали науку, вивчали космічний простів, важко навіть уявити, яким би був зараз наш світ. Але сучасне суспільство, на думку Бредбері, «хоче займатися споживанням – пити пиво і дивитися серіали».
Тим не менш, твори Бредбері сповнені оптимізмом та вірою в людство. Вони демонструють проблеми, які людям необхідно подолати, щоб рухатися у світле майбутнє. В цьому їх найбільша цінність для читача.
Ну і добірка найкращих цитат:
Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад – не читати їх.
Коли людині 17, вона знає все. Якщо їй 27 й вона знає все – значить їй все ще 17.
Щоб вижити, треба припинити допитуватися, в чому сенс життя. Саме життя й є відповіддю.
Ширше відкрий очі, живи так жадібно, наче за 10 секунд помреш. Намагайся здивувати світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й куплену за гроші. Не вимагай гарантій, не шукай спокою – такого звіра немає у світі.
Так, ми маємо вдосталь вільного часу. Та чи маємо час подумати?
В нас один обов’язок – бути щасливими.
Не має значення, що саме ти робиш; важливо, щоб все, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб в ньому залишалась часточка тебе. В цьому різниця між людиною, що просто стриже траву, й справжнім садівником.
Кохання – це коли хочеш переживати з кимось усі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди й купатися у річці. Восени разом варити варіння і заклеювати вікна від холоду. Взимку – допомагати пережити нежить й довгі вечори…
Я зазнав просте і найбільше у світі щастя – я був живий.
В произведении “Уроки французского” автор повествует нам историю жизни мальчика подростка, который несмотря на все свои усилия не может достичь успехов в изучении французского языка. Валентин Распутин рассказывает о том, что подросток играл на деньги в “чику”, но делал это не искушаясь азартом этой игры, а для того, чтобы заработать денег на покупку продуктов. Мальчик постоянно голодал, и при этом болел малокровием. Из-за того, что мальчик выигрывал, приятели по игре избили его. Тогда за него вступилась учительница французского языка Лидия Михайловна, но сделала это так, чтобы никто об этом не узнал. Лидия Михайловна позвала мальчика к себе домой заниматься французским, при этом играла с ним ним и проигрывала ему рубль, чтобы он смог купить себе молока. Однако, вскоре об этом у знал директор школы и уволил Лидию Михайловну. С одной стороны, побуждения директора школы понятны: нельзя играть в азартные игры даже из благих побуждений. Учительнице следовало бы придумать другой своему ученику.
Відповідь:22 серпня виповнилося б 97 років одному з найвизначніших письменників ХХ століття Рею Бредбері (22 серпня 1920 – 5 червня 2006). За своє довге життя Бредбері написав 11 романів, понад 400 фантастичних повістей та оповідань, 21 п’єсу, а також інші літературні твори, кіносценарії, вірші, статті.
«Коли мені було 19 років, я не міг вступити до коледжу: я був з бідної родини. Грошей у нас не було, тож я ходив до бібліотеки. Три дні на тиждень я читав книги. В 27 років замість університету я закінчив бібліотеку», - так він написав у своїй автобіографії.
Бредбері рано зрозумів, що хоче стати письменником – почав з того, що у 12 років не маючи достатньо грошей для придбання нових книг, написав продовження до «Великого воїна Марса» Берроуза. І до останніх днів кожного ранку сідав за рукопис, бо вірив, що кожний написаний твір продовжує йому життя. Останній роман автора із символічною назвою «Літо, прощавай» побачив світ у 2006 році.
Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. Він стверджував, що пам’ятає події свого дуже раннього дитинства, коли він фактично був ще немовлям. Психологи стверджують, що такі ранішні спогади властиві людям з багатою фантазією і вони не є справжніми. Проте, хто зна…
З дитячими спогадами пов’язані і стосунки Рея з батьком. Начебто тут має місце дитяча образа. Мати дуже опікувалася маленьким Реєм, він був молодшим сином, о вона до цього вже втратила двох дітей. До шести років хлопчик пив молоко з пляшечки. Одного разу батько не витримав, відібрав в дитини пляшечку и жбурльнув об стіну, пляшечка розбилася. У своїх творах Бредбері часто робив посвяти або втілював образи своїх родичів у літературних персонажах. Він згадував усіх, крім батька. Лише після смерті батька Рей присвятив йому книгу «Ліки від меланхолії»: «Батькові з любов’ю, що прокинулася так пізно і навіть здивувала його сина».
А ще одного разу в дитинстві маленький Бредбері став свідком жахливої автокатастрофи, після чого дав собі обіцянку ніколи не сідати за кермо.
Коли Рей закінчував школу, в родини не було грошей на пристойний одяг, в Америці лютувала Велика депресія. Хлопцеві довелося йти на випускний в костюмі його дядечка. Справа в тому, що дядечко помер у вуличній стрілянині, й мамі довелося заштопувати дірки від куль на піджаку.
З дружиною Рей познайомився у книгарні ) Вони прожили разом 56 років, та виховали чотирьох доньок.
В одному з інтерв’ю Бредбері зізнався, що його заповітною мрією є подорож на Марс, і навіть жартома просив поховати його там в банці з-під капустяного супу.
Цікавий також факт, що роман письменника «451 градус по Фаренгейту», що приніс йому світову славу, вперше був опублікований в 1951 році у журналі «Playboy», який щойно з’явився. Ось так, до речі, виглядала обкладинка того номеру.
Ще розповідають про випадок з життя письменника, коли він єдиний раз не стримався та дозволив собі нецензурну лайку. Це сталося на занятті в одному з коледжів, коли студенти намагалися трактувати роман «451 градус по Фаренгейту» та зовсім не зважали на заперечення автора.
В одному з останніх інтерв’ю в Бредбері спитали, чому багато з його прогнозів не виповнилося, зокрема чому досі немає поселень людей на Марсі, на що він досить різко відповів: «Тому що люди - ідіоти». Він сказав, що люди вигадали такі безглузді речі, як одяг для собак, посаду рекламного менеджера й «штуки на зразок айфону». Якби люди більше розвивали науку, вивчали космічний простів, важко навіть уявити, яким би був зараз наш світ. Але сучасне суспільство, на думку Бредбері, «хоче займатися споживанням – пити пиво і дивитися серіали».
Тим не менш, твори Бредбері сповнені оптимізмом та вірою в людство. Вони демонструють проблеми, які людям необхідно подолати, щоб рухатися у світле майбутнє. В цьому їх найбільша цінність для читача.
Ну і добірка найкращих цитат:
Є злочини гірші, ніж спалювати книжки. Наприклад – не читати їх.
Коли людині 17, вона знає все. Якщо їй 27 й вона знає все – значить їй все ще 17.
Щоб вижити, треба припинити допитуватися, в чому сенс життя. Саме життя й є відповіддю.
Ширше відкрий очі, живи так жадібно, наче за 10 секунд помреш. Намагайся здивувати світ. Він прекрасніший за будь-яку мрію, створену на фабриці й куплену за гроші. Не вимагай гарантій, не шукай спокою – такого звіра немає у світі.
Так, ми маємо вдосталь вільного часу. Та чи маємо час подумати?
В нас один обов’язок – бути щасливими.
Не має значення, що саме ти робиш; важливо, щоб все, до чого ти торкаєшся, змінювало форму, ставало не таким, як раніше, щоб в ньому залишалась часточка тебе. В цьому різниця між людиною, що просто стриже траву, й справжнім садівником.
Кохання – це коли хочеш переживати з кимось усі чотири пори року. Коли хочеш бігти з кимось від весняної грози під всипаний квітами бузок, а влітку збирати ягоди й купатися у річці. Восени разом варити варіння і заклеювати вікна від холоду. Взимку – допомагати пережити нежить й довгі вечори…
Я зазнав просте і найбільше у світі щастя – я був живий.
Пояснення:
В произведении “Уроки французского” автор повествует нам историю жизни мальчика подростка, который несмотря на все свои усилия не может достичь успехов в изучении французского языка. Валентин Распутин рассказывает о том, что подросток играл на деньги в “чику”, но делал это не искушаясь азартом этой игры, а для того, чтобы заработать денег на покупку продуктов. Мальчик постоянно голодал, и при этом болел малокровием. Из-за того, что мальчик выигрывал, приятели по игре избили его. Тогда за него вступилась учительница французского языка Лидия Михайловна, но сделала это так, чтобы никто об этом не узнал. Лидия Михайловна позвала мальчика к себе домой заниматься французским, при этом играла с ним ним и проигрывала ему рубль, чтобы он смог купить себе молока. Однако, вскоре об этом у знал директор школы и уволил Лидию Михайловну. С одной стороны, побуждения директора школы понятны: нельзя играть в азартные игры даже из благих побуждений. Учительнице следовало бы придумать другой своему ученику.