Во по (Алые паруса)
Герой: Артур Грин
1. С чем созвучно имя героя? Как называют его другие герои феерии?
2. Портретная характеристика
3. Взаимоотношения с окружающими.
4. Ассоль в жизни героя
5. Как автор относиться к Артуру,почему?
Задание 2.
Используя стратегию попс-формула,ответьте на во Каково отношение автора к героине Ассоль?
Обоснуйте свой ответ,подтвердив его цитатами из текста произведения нужно,заранее огромное
Олівер Баррет навчається в Гарварді й має в навчальному закладі практично найкращу успішність. Походить він з дуже заможної сім’ї аристократів. Він любить ходити до бібліотеки Редкліффського коледжу, де і знайомиться зі своєю майбутньою дружиною — Дженніфер Кавіллері. Дівчина з простої родини переселенців, навчається в Редкліффському коледжі. Не зважаючи на абсолютно різний соціальний статус, ці двоє молодих людей стають парою.
Коли навчання в коледжі лишилося позаду, закохані приймають рішення взяти шлюб, хоча батько Олівера не дає благословення на такий союз. Він ставить синові ультиматум: якщо він одружиться, то не отримає жодних коштів від нього. Син зробив, як вважав за потрібне.
Весільна церемонія скромна, проте повна тепла, веселощів та кохання. Не маючи ніякого фінансового підґрунтя для майбутнього життя, молодята працюють на різній, зовсім не престижній, роботі.
Дженні влаштовується викладати до приватної школи, але заробітна плата там невисока. Живуть чоловік та жінка в убогій квартирці, яка є їм доступною за коштами. Вони відмовляють собі абсолютно в усьому, проте їхні стосунки стають все міцнішими, а кохання тільки розпалюється.
Після отримання диплома Олівер отримує багато пропозицій щодо працевлаштування, оскільки він один з трьох найкращих студентів навчального закладу. Та кілька за на роботу він відхиляє, оскільки шукає місце, на якому відразу буде отримувати гідну зарплатню, аби забезпечити безбідне життя для Дженні. Він починає працювати в хорошій юридичній конторі в місті Нью-Йорк. Життя налагоджується, любов між чоловіком та жінкою ще більш зміцніла. Вони вже готові до народження дитини та мріють про маленького сина, та Дженні не вдається завагітніти. Вони звертаються до лікарів, аби дізнатися причину цього. Чоловік та жінка проходять обстеження, і Олівера повідомляють, що його дружина має невиліковні форму лейкемії й невдовзі помре.
Олівер послухав пораду медиків та робив вигляд, що нічого не сталося, не повідомляючи Дженні про її стан, проте скоро її самопочуття погіршилося і їй все розповіли. Часу лишилося зовсім мало…
Для полегшення стану хворої дружини Олівер просить грошей у батька, з яким багато часу не спілкувався. Проте він не каже правду про те, на які цілі взяв кошти. Вже перебуваючи на лікарняному ліжку, жінка обговорює зі своїм батьком процедуру поховання. Потім залишається наодинці з чоловіком та звертається до нього з проханням налагодити стосунки з батьком, а ще бути з нею до останньої миті та не винуватити себе в тому, що має статися і неодмінно станеться…
Коли батько Олівера зрозумів для чого його син брав у нього гроші, то відразу вирушив у Нью-Йорк. Він приїхав відразу після смерті Дженні. В лікарняних стінах батько та син помирилися.
Сражение закончилось неопределённым для обеих сторон результатом. Французские войска под командованием Наполеона не смогли одержать решающую победу над русскими войсками под командованием генерала Кутузова, достаточную для победы во всей кампании. Последовавшее отступление русской армии после сражения было продиктовано стратегическими соображениями и в конечном итоге привело к поражению Наполеона. После вторжения французской армии на территорию Российской Империи в июне 1812 года русские войска постоянно отступали. Из-за быстрого продвижения французов и подавляющего их превосходства главнокомандующему русской армией, генералу Барклаю-де-Толли, не удавалось подготовить войска к сражению, а вступать в неподготовленный бой было опасно, так как это грозило потерей армии. Затянувшееся отступление вызвало общественное недовольство, поэтому Александр I сместил Барклая-де-Толли и назначил главнокомандующим генерала-от-инфантерии Кутузова. Однако и ему пришлось отступать, чтобы выиграть время для сбора всех сил.
22 августа (по ст. стилю) русская армия, отступавшая от Смоленска, расположилась у села Бородино, в 124 км от Москвы, где Кутузов решил дать генеральное сражение; откладывать его дальше было невозможно, так как от Кутузова требовали остановить продвижение Наполеона к Москве. 24 августа (5 сентября) состоялось сражение при Шевардинском редуте, которое задержало французские войска и дало возможность русским построить укрепления на основных позициях