Во по рассказу М.Гелприна «Свеча горела
1.Какое время описывается в рассказе?
2.Кто по профессии Андрей Петрович?
3.Почему Андрея Петровича уволили?
4.Что не мог продать Андрей Петрович, несмотря на то, что ему очень нужны были
деньги? Почему?
5.Зачем Максим пришёл к Андрею Петровичу?
6.Почему Андрей Петрович был готов работать с Максимом бесплатно?
7.Почему Максим перестал ходить к Андрею Петровичу? Что с ним случилось?
8.Чем заканчивается рассказ? Почему автор придумал именно такой финал?
Главный герой рассказа К. Д. Воробьева Вилли Броде не смог расстрелять русского пленного солдата, лишь потому что у него добрая душа. Страшная битва под Москвой не сделала героя рассказа жестоким , поэтому цена человеческой жизни не умалялась в его сознании. В его поступке проявилась нравственная красота героя. К. Д. Воробьев поднимает очень важную нравственную проблему: страшная война и стремление к добруи человечность . У нас возникает мысль, что никакая война не преграда для человеческих отношений, даже в самой бесчеловечной ситуации. Каждый из нас должен сохранить в себе сострадание, любовь к людям и знать цену человеческой жизни!
Відповідь:
Я вчуся у п’ятому класі, граю на піаніно і захоплююсь сучасними танцями. З Вдома у мене є комп’ютер, за яким я проводжу не так вже багато часу. Я охоче поступаюсь місцем за комп’ютером своїм подругам, коли вони приходять до мене В гості. Найбільше дівчаткам подобаються мої іграшки, багато з яких збереглося ШЄ з раннього дитинства. Я ставлюся до них наче до живих — до плюшевого ведмедика, зайця, слона, тигра. А ляльок в мене не полічити. Подруги часто запитують мене, навіщо я зберігаю іграшки, адже я вже не маленька, кажуть, що досить дорослих захоплень. Щоразу я відповідаю, що з іграшками мого дитинства я не розлучуся, принаймні ще кілька років. Чому? Багато іграшок мені подарували батьки. Скільки я себе пам’ятаю, у нас «живе» | ведмедик Тимко. Він рудий, у нього смішна добродушна кругла пичка з темними скляними очицями-намистинками. Вони дивляться на всіх довірливо. Коли я ! хворіла, він завжди був поруч зі мною, ніби підбадьорював. І наразі він сидить на : тумбочці поруч з моїм ліжком. По телебаченню показували справжніх ведмедів. Виявляється, вони дуже небезпечні. Але я помітила, що всі іграшкові ведмедики такі лагідні. Як можна із таким розлучитися?
Коли тато приїхав з відрядження, він привіз мені тигренятка Грицька. У тата було багато речей, і тигреня завдавало йому чимало клопоту. Проте батько не відмовився від іграшки — він дуже хотів зробити мені приємне. Я звикла до Грицька, і те, що я зберігаю його, доводить мою вдячність і любов до тата. Часто-густо я бачу на дитячому майданчику забуті іграшки. Вони часом лежать там не один день, але їхні хазяї чомусь не поспішають повернути їх у дім. Буває й таке, що іграшки потрапляють у контейнер із побутовими відходами. Вони сиротливо стирчать зі сміття і, мов живі, з докором поглядають на нас, наче не можуть зрозуміти, за що з ними так жорстоко поводяться. Мені здається, що викидати іграшки — це зрадити своє дитинство, виявити неповагу до тих, хто колись тобі їх подарував. Я зовсім не почуваюся ніяково через те, що будучи п’ятикласницею, зберігаю іграшки, охоче беру їх у руки.
Пояснення: