Мій улюблений куточок природи знаходиться просто перед нашим будинком. Це палісадник — невеликий обгороджений садок. Розбив його один з мешканців нашого будинку, Віктор Іванович. Щодня його можна було бачити в цьому палісаднику. Він доглядав за вишневими деревами, які щедро плодоносили, яблунями, абрикосовими деревами. Є в палісаднику і ягідні кущі. Тут ростуть і звичайні дерева: липа і горобина. І немає вільного клаптика землі, не рахуючи стежин. Просто до невеликого фарбованого ослона тягнеться квіткова грядка. Огорожа палісадника нехитра. Вона зроблена із сухих гілок дерев. Згодом Віктор Іванович уздовж всієї огорожі посадив дикий виноград, і невдовзі за живоплотом важко було розгледіти людину. Можливо, через цю огорожу ми не відразу звернули увагу на те, що Віктор Іванович перестав там з'являтися. Від сусідів довідалися, що він занедужав і його відвезли до лікарні.
Одного разу увечері я зайшов у палісадник, присів на ослін. Мені здалося, що от-от скрипне хвіртка і увійде Віктор Іванович. Цей куточок природи відкрився мені з іншого боку. Всюди відчувалася турботлива рука літньої людини. Кожне дерево, у тому числі липа і горобина, акуратно обкопані. Між квітами на грядці жодної травинки. Коли одні квіти закриваються на ніч, інші розпускають свої пелюстки.
2. Дом-музей Чингиза Айтматова расположен на территории госрезиденции в восьми километрах от Бишкека. В этом доме писатель жил последние 20 лет своей жизни. После его смерти здесь жили его супруга Мария Урматовна и сын Эльдар со своей семьей. В 2009 году они решили сделать дом-музей Айтматова. Спустя пять лет им это удалось - дом-музей открыл свои двери для посетителей ровно год назад, 12 декабря 2014 года.
вдова писателя Мария Урматовна провела нас по комнатам дома-музея и рассказала о том, как создавался музей, и с какими трудностями сталкивается семья в попытках увековечить память Айтматова.
- В 1986 году Чингиз Торекулович сдал свою квартиру на бульваре Дзержинского государству и выкупил вот эту часть дома в госрезиденции. Изначально здесь не было отдельного входа, мы пристроили кухню и веранду. Сейчас здесь дом-музей, а мы переехали в другую часть дома, которую нам выделило государство временно несколько лет назад. Поскольку дом - старый и без фундамента, здесь постоянно необходим ремонт. Для того чтобы открыть дом-музей, мы заменили все трубы - их часто прорывало, дом затапливало, полы вздымались... - рассказывает Мария Айтматова.
На веранде расставлены стол, стулья и диваны - здесь планируется провести чтения произведений Айтматова на разных языках 12 декабря.
Мій улюблений куточок природи знаходиться просто перед нашим будинком. Це палісадник — невеликий обгороджений садок. Розбив його один з мешканців нашого будинку, Віктор Іванович. Щодня його можна було бачити в цьому палісаднику. Він доглядав за вишневими деревами, які щедро плодоносили, яблунями, абрикосовими деревами. Є в палісаднику і ягідні кущі. Тут ростуть і звичайні дерева: липа і горобина. І немає вільного клаптика землі, не рахуючи стежин. Просто до невеликого фарбованого ослона тягнеться квіткова грядка. Огорожа палісадника нехитра. Вона зроблена із сухих гілок дерев. Згодом Віктор Іванович уздовж всієї огорожі посадив дикий виноград, і невдовзі за живоплотом важко було розгледіти людину. Можливо, через цю огорожу ми не відразу звернули увагу на те, що Віктор Іванович перестав там з'являтися. Від сусідів довідалися, що він занедужав і його відвезли до лікарні.
Одного разу увечері я зайшов у палісадник, присів на ослін. Мені здалося, що от-от скрипне хвіртка і увійде Віктор Іванович. Цей куточок природи відкрився мені з іншого боку. Всюди відчувалася турботлива рука літньої людини. Кожне дерево, у тому числі липа і горобина, акуратно обкопані. Між квітами на грядці жодної травинки. Коли одні квіти закриваються на ніч, інші розпускають свої пелюстки.
2. Дом-музей Чингиза Айтматова расположен на территории госрезиденции в восьми километрах от Бишкека. В этом доме писатель жил последние 20 лет своей жизни. После его смерти здесь жили его супруга Мария Урматовна и сын Эльдар со своей семьей. В 2009 году они решили сделать дом-музей Айтматова. Спустя пять лет им это удалось - дом-музей открыл свои двери для посетителей ровно год назад, 12 декабря 2014 года.
вдова писателя Мария Урматовна провела нас по комнатам дома-музея и рассказала о том, как создавался музей, и с какими трудностями сталкивается семья в попытках увековечить память Айтматова.
- В 1986 году Чингиз Торекулович сдал свою квартиру на бульваре Дзержинского государству и выкупил вот эту часть дома в госрезиденции. Изначально здесь не было отдельного входа, мы пристроили кухню и веранду. Сейчас здесь дом-музей, а мы переехали в другую часть дома, которую нам выделило государство временно несколько лет назад. Поскольку дом - старый и без фундамента, здесь постоянно необходим ремонт. Для того чтобы открыть дом-музей, мы заменили все трубы - их часто прорывало, дом затапливало, полы вздымались... - рассказывает Мария Айтматова.
На веранде расставлены стол, стулья и диваны - здесь планируется провести чтения произведений Айтматова на разных языках 12 декабря.
Объяснение: