Подчеркивается бес генералов, оказавшихся на необитаемом острове. Они не прокормить себя и обеспечить безопасность собственной жизни. Только с мужика им удается быть сытыми и веселыми. Однако генералы являются несамостоятельными не только на острове, но и в Петербурге. Всю свою жизнь они проработали в регистратуре, что сделало их, по выражению самого автора, легкомысленными. Герои ничего не понимали, когда родились и когда состарились, так как всю свою жизнь провели в «какой-то» регистратуре.
Произведение М.Е. Салтыкова-Щедрина начинается словами о том, что два генерала оказались на острове. Однако они оказались там не просто так, важна следующая фраза: «по моему хотению». То есть автор помещает генералов на остров, чтобы показать их совершенную бес .
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей.
Подчеркивается бес генералов, оказавшихся на необитаемом острове. Они не прокормить себя и обеспечить безопасность собственной жизни. Только с мужика им удается быть сытыми и веселыми. Однако генералы являются несамостоятельными не только на острове, но и в Петербурге. Всю свою жизнь они проработали в регистратуре, что сделало их, по выражению самого автора, легкомысленными. Герои ничего не понимали, когда родились и когда состарились, так как всю свою жизнь провели в «какой-то» регистратуре.
Произведение М.Е. Салтыкова-Щедрина начинается словами о том, что два генерала оказались на острове. Однако они оказались там не просто так, важна следующая фраза: «по моему хотению». То есть автор помещает генералов на остров, чтобы показать их совершенную бес .
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей.