У апавяданні В.Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну». Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку». Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Іван Якович Франко – одне з найвидатніших імен в українській літературі. Його творчість високохудожня і змістовна, його таланту були підвладні майже усі літературні жанри. І до якого з творів письменника ми не звернулись би, у кожному з них можна побачити важливі проблеми, кожний з них викликає хвилювання і примушує замислитись. Особисто на мене найсильніше враження справила лірика Івана Франка, бо його твори, написані в цьому жанрі, більш усього впливають на душу читача та його почуття.
Видатний український письменник І. Я. Франко жив та працював у важкі для українського народу часи, у часи темряви і безправ’я, яке огорнуло нашу країну у другій половині XIX століття. І якщо б я мав змогу написати письменникові листа, я б торкнувся саме теми життя наших предків та теми творчості Івана Франка, присвяченої важкому життю українців у той час. Написав би я свого листа приблизно так:
«Добрий день, Іван Якович! Звертається до Вас звичайний читач і великий шанувальник Вашої творчості, Ваш нащадок, у якого є можливість в повній мірі оцінити Ваш талант і ваші видатні твори. Ви жили і творили у часи панування над Україною австро-угорської монархії, у часи, коли наші співвітчизники задихалися «в тюрмі народів», як Ви називали тогочасне становище своїх земляків.
«Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О, Австріє! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу».
Я знаю, що в той час для того, щоб українців утримати у покорі, вороги нашої батьківщини намагалися знищити українську культуру, розірвати вікові зв’язки між окремими частинами розрізненої на той час України. Я захоплююся Вашою мужністю, тому що Ви у такий важкий час знайшли сили на повний голос розповідати у своїх творах про реальне становище українців. Ваш голос мав таку силу, що, незважаючи на тюремні грати та заборони, він пробивався на свободу і закликав сміливих співвітчизників до боротьби, а у серця зневірених вселяв надію на краще майбутнє.
У апавяданні В.Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну». Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку». Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Объяснение:
Іван Якович Франко – одне з найвидатніших імен в українській літературі. Його творчість високохудожня і змістовна, його таланту були підвладні майже усі літературні жанри. І до якого з творів письменника ми не звернулись би, у кожному з них можна побачити важливі проблеми, кожний з них викликає хвилювання і примушує замислитись. Особисто на мене найсильніше враження справила лірика Івана Франка, бо його твори, написані в цьому жанрі, більш усього впливають на душу читача та його почуття.
Видатний український письменник І. Я. Франко жив та працював у важкі для українського народу часи, у часи темряви і безправ’я, яке огорнуло нашу країну у другій половині XIX століття. І якщо б я мав змогу написати письменникові листа, я б торкнувся саме теми життя наших предків та теми творчості Івана Франка, присвяченої важкому життю українців у той час. Написав би я свого листа приблизно так:
«Добрий день, Іван Якович! Звертається до Вас звичайний читач і великий шанувальник Вашої творчості, Ваш нащадок, у якого є можливість в повній мірі оцінити Ваш талант і ваші видатні твори. Ви жили і творили у часи панування над Україною австро-угорської монархії, у часи, коли наші співвітчизники задихалися «в тюрмі народів», як Ви називали тогочасне становище своїх земляків.
«Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О, Австріє! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу».
Я знаю, що в той час для того, щоб українців утримати у покорі, вороги нашої батьківщини намагалися знищити українську культуру, розірвати вікові зв’язки між окремими частинами розрізненої на той час України. Я захоплююся Вашою мужністю, тому що Ви у такий важкий час знайшли сили на повний голос розповідати у своїх творах про реальне становище українців. Ваш голос мав таку силу, що, незважаючи на тюремні грати та заборони, він пробивався на свободу і закликав сміливих співвітчизників до боротьби, а у серця зневірених вселяв надію на краще майбутнє.