Мой друг чуть старше меня, но на вид ему можно дать около шестнадцати лет. Он немного выше среднего роста, широкоплечий и стройный.
Лицо у моего приятеля вытянутое, тонкое, с высоким лбом и едва заметным шрамом под тёмно-русой чёлкой. Брови у него дугообразные. чуть светлее волос.
Говорят, что глаза-зеркало души. Это на самом деле так. Я убеждаюсь в правдивости данных слов, когда смотрю на лицо моего товарища. Его большие вдумчивые глаза, тёмно-серые, как море во время шторма, всегда излучают невероятную доброту, любовь к ближним и кроткую печаль.
При разговоре мой друг часто улыбается, и тогда у него на щеках появляются ямочки. Он изредка поднимает плечи, разводит ладони в сторону или закладывает руки за спину, когда волнуется.
Мне нравится общаться с ним, потому что он добрый, умный и совершено не умеет сердиться.
Народилась 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві (неподалік від Києва) у родині вчителів. У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в 1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім’я серед визначних майстрів української поезії. Збірку «Зоряний інтеграл» заборонили цензурою. Однак письменницю не арештували. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток. Перу Л. Костенко також належать збірки «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). У 1987 році за роман у віршах «Маруся Чурай» була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка, а згодом отримала премію фундації Антоновичів. За книгу «Інкрустації» отримала премію Франчески Петрарки. 1998 року в Торонто Світовий конгрес українців нагородив письменницю медаллю Святого Володимира. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії. У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя. 2010 року вийшов перший роман Л. Костенко — «Записки українського самашедшого», що викликав великий ажіотаж. У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Живе і працює Ліна Костенко в Києві.
около шестнадцати лет. Он немного выше среднего роста,
широкоплечий и стройный.
Лицо у моего приятеля вытянутое, тонкое, с высоким
лбом и едва заметным шрамом под тёмно-русой чёлкой.
Брови у него дугообразные. чуть светлее волос.
Говорят, что глаза-зеркало души. Это на самом деле
так. Я убеждаюсь в правдивости данных слов, когда
смотрю на лицо моего товарища. Его большие вдумчивые
глаза, тёмно-серые, как море во время шторма,
всегда излучают невероятную доброту, любовь к ближним
и кроткую печаль.
При разговоре мой друг часто улыбается, и тогда у него
на щеках появляются ямочки. Он изредка поднимает плечи,
разводит ладони в сторону или закладывает руки за спину,
когда волнуется.
Мне нравится общаться с ним, потому что он добрый,
умный и совершено не умеет сердиться.