Пьеса “вишневый сад” была написана чеховым в 1903 году. это время вошло в как предреволюционное. в этот период многие прогрессивные писатели пытались осмыслить существующее состояние страны, найти выход из многочисленных противоречий, охвативших россию начала xx столетия. по-своему пытался решить злободневные проблемы и антон павлович чехов. его “вишневый сад” стал своеобразным итогом длительных творческих исканий писателя. “вишневый сад” — многоплановое произведение. чехов затронул в нем множество проблем, не потерявших актуальности и в наши дни. но основным вопросом является, конечно, вопрос о противоречиях между старым и новым поколениями. эти противоречия лежат в основе драматического конфликта пьесы. уходящему миру дворян противопоставляются представители нового общества. представителей дворянства чехов не наделяет теми деспотическими чертами, которые мы видим в произведениях других авторов. раневская и гаев предстают перед читателями порядочными, честными людьми. так, отзываясь о раневской, чехов характеризовал ее как “нежную, добрую” женщину. о раневской говорит лопахин. петр трофимов выражает любови андреевне свою признательность за то, что она приютила “вечного студента”. раневская и гаев душевно относятся к слугам. но всем положительным чертам владельцев вишневого сада противопоставлен их иждивенческий образ жизни. “владеть живыми душами — ведь это переродило всех вас”, — говорит о них петя трофимов. в ранних вариантах вместо слова “переродило” было написано более категорично — “развратило”. раневская и гаев не могут ничего сделать самостоятельно, всегда в чьей-то . нелепость подобного состояния передается чеховым и в самом поведении этих героев. природная доброта раневской не может принести радости. находясь на грани полного разорения, она сорит деньгами: дает деньги прохожему-попрошайке; почти все свои средства, отпущенные богатой бабушкой на выкуп сада, любовь андреевна тратит на парижского возлюбленного. совершая подобные “акты благодеяния”, она забывает о своей дочери ане, не думает о дальнейшей судьбе вари. обреченность раневской и гаева' очевидна для чехова. писатель показывает эту обреченность в самой речи героев. гаев постоянно произносит какие-то странные фразы с бильярдными терминами, звучит монолог, обращенный к старому шкафу. раневская и гаев наивно верят в то, что выкупить сад еще можно. но они не приспособлены к самостоятельной жизни и не могут предпринять ни одной действенной меры по спасению своих владений. обречены не только раневская и гаев, обречено все дворянское общество. нелепость существования этого класса подтверждает и образ симеонова-пищика, который утверждает, прочитав, что “можно делать фальшивые деньги”. ярославская тетушка, которая упоминается в разговорах, дает десять тысяч на покупку сада, но дает с условием — выкупить на ее имя. этому дворянскому кругу противопоставлен “новый человек” лопахин. однако и он, по мнению чехова, не является достойной сменой минувшему поколению. лопахин — делец. и все его хорошие качества: понимание прекрасного, глубокие душевные порывы - все это заглушается в нем стремлением к обогащению. рассказывая о своих планах, лопахин упоминает о том, что хочет засеять маковые поля. он описывает картину цветущих маков, их красоту, но все эти мысли обрывает упоминание лопахиным предполагаемой выручки. нет, не такого героя хочет видеть чехов! на смену старому поколению приходят люди нового склада. это аня раневская и петя трофимов. аня мечтает о новой счастливой и прекрасной жизни: сдать экзамены за курс гимназии и жить собственным трудом. она представляет себе новую, цветущую россию. большую роль играет в пьесе образ пети. как можно догадаться, он принадлежит к студенческому движению, которое приобрело в те годы большой размах. петр не зря несколько месяцев скрывался у раневской. он честен, умен, горд, верит в будущее родины.
хіба у всесвіті найкращий твір – не ми? в очах у розуму зіниця й зір – не ми? це коло всесвіту скидається на перстень,а камінь, що горить ясніш од зір, – це миомар хайям
поет – це божий посланець, який наповнює моральним сенсом усе навкруги, освітлює своїм сяйвом серця і, “ як янгол позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, їй усвідомити вічність ”. пройшовши у своїй творчості шлях до прижиттєвого визнання, вільям шекспір здобув собі репутацію і славу найвідомішого у світі драматурга.уперше знаменита трагедія одного з найяскравіших представників епохи відродження – великого гуманіста вільяма шекспіра – була поставлена на сцені королівського театру 1595 року. це було 416 років тому. навіть не віриться, що пройшли століття, а “ сумна повість ” понині змушує тріпотіти серця, продовжує хвилювати чистотою почуттів і красою душевних порухів. у чому секрет вільяма шекспіра? як йому вдалося створити трагедію, над якою не власний ні час, ні людина, ні сучасний гіперактивний ритм життя – ніхто.у чому секрет? що знав відомий ієць епохи відродження? чи існує код вільяма шекспіра? думаю, що секрет – у любові, вічній і непроминущій цінності людського життя. і драматург прекрасно це знав і твердо вірив у живучість своїх образів, якби цього не було, його літературні герої не мали б такого довгого життя.а код вільяма шекспіра, таємний знак його безсмертних героїв – відкриття світу та людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя та гармонії, віра в життя.перегортаю сторінки улюбленого твору вільяма шекспіра – трагедії великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. на думку приходять слова нашої сучасниці, відомої української поетеси
хіба у всесвіті найкращий твір – не ми? в очах у розуму зіниця й зір – не ми? це коло всесвіту скидається на перстень,а камінь, що горить ясніш од зір, – це миомар хайям
поет – це божий посланець, який наповнює моральним сенсом усе навкруги, освітлює своїм сяйвом серця і, “ як янгол позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, їй усвідомити вічність ”. пройшовши у своїй творчості шлях до прижиттєвого визнання, вільям шекспір здобув собі репутацію і славу найвідомішого у світі драматурга.уперше знаменита трагедія одного з найяскравіших представників епохи відродження – великого гуманіста вільяма шекспіра – була поставлена на сцені королівського театру 1595 року. це було 416 років тому. навіть не віриться, що пройшли століття, а “ сумна повість ” понині змушує тріпотіти серця, продовжує хвилювати чистотою почуттів і красою душевних порухів. у чому секрет вільяма шекспіра? як йому вдалося створити трагедію, над якою не власний ні час, ні людина, ні сучасний гіперактивний ритм життя – ніхто.у чому секрет? що знав відомий ієць епохи відродження? чи існує код вільяма шекспіра? думаю, що секрет – у любові, вічній і непроминущій цінності людського життя. і драматург прекрасно це знав і твердо вірив у живучість своїх образів, якби цього не було, його літературні герої не мали б такого довгого життя.а код вільяма шекспіра, таємний знак його безсмертних героїв – відкриття світу та людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя та гармонії, віра в життя.перегортаю сторінки улюбленого твору вільяма шекспіра – трагедії великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. на думку приходять слова нашої сучасниці, відомої української поетеси