Безсмертна трагедія Шекспіра »Ромео і Джульєтта» залишила в моїй душі незабутнє
враження. Прочитавши його, я глибоко задумався про те, що таке любов і на що готові піти люди заради того, щоб любити і бути коханими. Крім того, Шекспір зачіпає
таку тему, як відношення не тільки між
молодими людьми, але і їх батьками.
Якщо задуматися, то стільки горя і смертей можна було б уникнути, якби Монтеккі і Капулетті домовилися б між собою і прийшли до примирення. Адже ці два шляхетних роду вже і не пам'ятали з чого почалося їх протистояння. Але їх впертість і недалекоглядність привели до настільки жалюгідного результату.
Однак, і після великої кількості років, проблеми нерозуміння дітей і батьків, а також безглузде неприйняття один одного залишається і донині актуальними. Такі ситуації, коли батьки проти того, щоб їхні діти були разом, не зникла і в наш час.
Але так як це описано у Шекспіра, змушує тремтіти і схилятися перед розгорнувся трагедією двох молодих людей, як хотіли любити один одного і бути разом, але обставини були проти цього. Таке пронесення через століття даної серйозної проблеми сприяли тому, щоб трагедія «Ромео і Джульєтта» увічнила себе безсмертну славу. вечіла собі безсмертну славу.
Крім того, безсмертним даний твір можна назвати і тому, як воно написано, яким вишуканим літературним
мовою. Навіть читаючи переклад, відчувається,
скільки краси і сенсу міститися в
кожному слові і рядку. Людина, яка вважає, що сюжет цієї трагедії побитий і вже не так актуальне, зобов'язаний прочитати цей твір хоча б через краси складу. І мені здається, почавши читати дане
твір, жодна людина не залишиться
байдужим до нього.
Навіть наступним поколінням, які будуть рости після нас буде цікаво познайомитися з безсмертний історією кохання двох нещасних молодих людей, які віддали свої життя, щоб бути щасливі разом не в цьому світі, а там де їх любові ніщо не перешкоджатиме. Адже жити в світі без любові не має сенсу.
Ромео і Джульєтта давно вже стали загальними іменами, які позначають
двох закоханих, які не можуть бути
разом з-за розбіжностей між батьками.
Вже один цей факт вказує на те, що дана трагедія не може бути викреслена з життя будь-якого покоління. У всі часи цікаво співпереживати щирою і чистої любові, яка готова пережити всі труднощі. Але коли ці труднощі заганяють в глухий кут, вихід є тільки один і все знають, чим це закінчилося.
Аполлон и Артемида были близнецами, родившимися у богини Лето, или, как ее еще называли, Латоны. Их отцом был великий Зевс. В детстве они были неразлучны, и сестра участвовала в мальчишеских играх брата. Когда Аполлон вырос и превратился в прекрасного златокудрого юношу, которому не было равных ни в управлении квадригой лошадей, ни в игре на музыкальных инструментах, отец сделал его богом света, высшей духовности и искусств.Аполлон избрал для жилища Парнас - вторую по величине гору в Древней Элладе, расположенную вблизи бухты Коринфского залива и в отличие от Олимпа легко досягаемую. Но это было царство гигантского свирепого дракона Пифона. Он обладал быстро появляться в любом месте. Все животные и птицы, обитавшие в лесах на склонах Парнаса, пришли на богу. Они выследили место, где дракон отдыхал, а Аполлона спрятали в ближайшей пещере. Оттуда бог быстро закидал чудовище золотыми, смертельно опасными стрелами.Леса Парнаса были особыми. В них хвойные деревья росли вместе с пышными лиственными, били прохладные ключи. На Парнасе был построен большой мраморный дворец - храм Аполлона, дома для гостей, образовавшие городок Дельфы, и спортивный комплекс для занятий спортом и проведения спортивных состязании, которые назывались Пифийскими играми.Аполлон был замечательным музыкантом. Сначала он играл на кифаре, но позже его брат Гермес подарил ему лиру. Аполлону очень понравился новый музыкальный инструмент. Он никогда не расставался с лирой. Во время праздников на Парнасе собирались все боги и божественная творческая молодежь - нимфы и музы, хариты и фавны. Аполлон услаждал их слух игрой на лире, и не было ему равных в этом искусстве. Созвездие Лира Звездный атлас «Уранография» Яна Гевелия, 1690 годКак-то бог более низкого ранга Пан вызвал его на состязание. В пурпурном плаще с золотым лавровым венком на голове появился Аполлон перед судьями и слушателями. В руках он держал новый инструмент - золотую кифару, сделанную по образцу лиры Гермеса, но имеющую больше струн. Первым играл Пан на своем любимом инструменте - свирели. Нежная и печальная музыка лилась из тростниковых трубок свирели, рассказывая о душевных страданиях бога лесов и полей, о его безнадежной любви к нимфе Сиринге. Но ударил по струнам кифары Аполлон, и все замерло в природе. Величественные звуки, казалось, заполонили весь эфир. Когда Аполлон закончил игру, зрители наградили его радостными возгласами, а судьи единодушно признали победителем. Но тут выступил вперед друг Пана царь Мидас из Фригии и сказал, что ему все равно больше понравилась печальная музыка Пана. Разгневанный Аполлон схватил Мидаса за уши и тянул их до тех пор, пока они не стали такими же длинными, как у осла. С тех пор пошла поговорка: «У царя Мидаса ослиные уши», которую употребляют по отношению к недалеким людям
Объяснение:
Безсмертна трагедія Шекспіра »Ромео і Джульєтта» залишила в моїй душі незабутнє
враження. Прочитавши його, я глибоко задумався про те, що таке любов і на що готові піти люди заради того, щоб любити і бути коханими. Крім того, Шекспір зачіпає
таку тему, як відношення не тільки між
молодими людьми, але і їх батьками.
Якщо задуматися, то стільки горя і смертей можна було б уникнути, якби Монтеккі і Капулетті домовилися б між собою і прийшли до примирення. Адже ці два шляхетних роду вже і не пам'ятали з чого почалося їх протистояння. Але їх впертість і недалекоглядність привели до настільки жалюгідного результату.
Однак, і після великої кількості років, проблеми нерозуміння дітей і батьків, а також безглузде неприйняття один одного залишається і донині актуальними. Такі ситуації, коли батьки проти того, щоб їхні діти були разом, не зникла і в наш час.
Але так як це описано у Шекспіра, змушує тремтіти і схилятися перед розгорнувся трагедією двох молодих людей, як хотіли любити один одного і бути разом, але обставини були проти цього. Таке пронесення через століття даної серйозної проблеми сприяли тому, щоб трагедія «Ромео і Джульєтта» увічнила себе безсмертну славу. вечіла собі безсмертну славу.
Крім того, безсмертним даний твір можна назвати і тому, як воно написано, яким вишуканим літературним
мовою. Навіть читаючи переклад, відчувається,
скільки краси і сенсу міститися в
кожному слові і рядку. Людина, яка вважає, що сюжет цієї трагедії побитий і вже не так актуальне, зобов'язаний прочитати цей твір хоча б через краси складу. І мені здається, почавши читати дане
твір, жодна людина не залишиться
байдужим до нього.
Навіть наступним поколінням, які будуть рости після нас буде цікаво познайомитися з безсмертний історією кохання двох нещасних молодих людей, які віддали свої життя, щоб бути щасливі разом не в цьому світі, а там де їх любові ніщо не перешкоджатиме. Адже жити в світі без любові не має сенсу.
Ромео і Джульєтта давно вже стали загальними іменами, які позначають
двох закоханих, які не можуть бути
разом з-за розбіжностей між батьками.
Вже один цей факт вказує на те, що дана трагедія не може бути викреслена з життя будь-якого покоління. У всі часи цікаво співпереживати щирою і чистої любові, яка готова пережити всі труднощі. Але коли ці труднощі заганяють в глухий кут, вихід є тільки один і все знають, чим це закінчилося.
Созвездие Лира
Звездный атлас «Уранография» Яна Гевелия, 1690 годКак-то бог более низкого ранга Пан вызвал его на состязание. В пурпурном плаще с золотым лавровым венком на голове появился Аполлон перед судьями и слушателями. В руках он держал новый инструмент - золотую кифару, сделанную по образцу лиры Гермеса, но имеющую больше струн. Первым играл Пан на своем любимом инструменте - свирели. Нежная и печальная музыка лилась из тростниковых трубок свирели, рассказывая о душевных страданиях бога лесов и полей, о его безнадежной любви к нимфе Сиринге. Но ударил по струнам кифары Аполлон, и все замерло в природе. Величественные звуки, казалось, заполонили весь эфир.
Когда Аполлон закончил игру, зрители наградили его радостными возгласами, а судьи единодушно признали победителем. Но тут выступил вперед друг Пана царь Мидас из Фригии и сказал, что ему все равно больше понравилась печальная музыка Пана. Разгневанный Аполлон схватил Мидаса за уши и тянул их до тех пор, пока они не стали такими же длинными, как у осла. С тех пор пошла поговорка: «У царя Мидаса ослиные уши», которую употребляют по отношению к недалеким людям