«Слово о полку Игореве» - это не только произведение о походе Игоря, об истории Руси, более всего в данном произведении показана сама Русь, русская земля, ее красота, возвышенность, ее прекрасные люди, ее смелость, богатство и разнообразие.Автор представил в своем произведении историю Руси на целое столетие, он показал, как трудно было справляться с невзгодами, но также и как эти невзгоды закаляли русский характер, делали его крепче, тверже, честнее и смелее. На каждом шагу, за каждым поворотом событий в каждом новой строчке мы можем заметить отражение русской земли, ее прекрасный образ.Это и природа, степи, холмы, реки, леса, которые преодолевает Всё произведение не только полно образами русской земли, которые разнообразны и позволяют увидеть различные картины природы и людей, оно также полно любовью народа к своей земле. войско на своем пути.Образ русской земли неразрывно связан с природой, они едины, именно поэтому автор всегда добавляет природные явления - ветер, солнце, небо; животных – соколов, кречетов, воронов.Он добавляет также красоты русской земли, глубокие реки и густые леса, поля. Он показывает, что русская земля всегда своим сынам справиться с невзгодами и опасностями. Он показывает, что настроение меняется, когда русская земля остается за холмом, но образ ее всегда в сердце.Именно поэтому они бьются до последнего, так как им дорога свобода родного края и его независимость. Не зря русские называют свою родину матушкой, она у них ассоциируется с кормилицей, и она готовы ее защищать до последнего. Автор с болью вспоминает времена, когда витязи отказывали друг другу в так как считали себя отдельными вотчинами. Но сам факт существования русской земли подразумевает единство и работу сообща.Русская земля представляет собой образ, который любят, образ, который заставляет людей совершать подвиги, мужчин быть смелее, женщин делает добрее и мудрее. Образ русской земли от начала и до конца сопровождает князя Игоря в его походе на чужбину. Именно образ русской земли ему выдержать испытания в плену и найти в себе силы, чтобы добраться до дома. Как и многим другим до него, образ русской земли Игорю осознать свою принадлежность к месту и свое место в мире. Русская земля заботится о своих детях, как это показывает в своем произведении автор, но она еще и старается учить их, как поступать правильно, а как нет.
Під кінець 18 століття та у першій половині 19-го в українській літературі набув популярності романтичний стиль. Письменники цієї доби докладали зусилля аби українська мова була піднесена до високої літератури та стала красивішою і милозвучною.
У романтичних творах зміцнювалась ідея, що кожна людина – це унікальний непідлеглий нікому світ. Романтичний герой – це особистість, що виділяється від маси, суперечить оточенню, шукає довершеності у мріях. Але неспроможність змінити світ та погодитись з ним стає приводом душевних переживань та страждань.
Основою українського романтизму стали історичні обставини, фольклорні твори та елементи європейського романтизму.
Кожна епоха в літературному поступі самобутня і оригінальна, вона диктує особливі погляди на світ та на людину в світі, щось відсувається на другий план, а на чомусь концентрується увага.
До виникнення романтизму в український (так само, до речі, як і у світовій) літературі побутував класицизм. Епоха Просвітництва в культурі, класицизм в літературі мали свою специфіку. Насамперед ці явища характеризувалися раціоналізмом, все пояснювалося з точки зору розуму та раціональності, всі явища людського життя підлягали класифікації та однозначній оцінці. Твори так само поділялися на жанри дуже жорстко, змішування жанрів вважалося моветоном, для кожного жанру існував свій канон створення, письменник мав беззастережно виконувати ці канони. Люди здебільшого зображувалися як носії однієї гіпертрофованої ознаки (якщо це позитивний герой — він був позитивним, так би мовити, до останнього; скупий був тільки скупим, хитрий — тільки хитрим).
Але час диктує свої умови, люди розуміють, що такий погляд на світ не є правильним. На зміну класицизму і Просвітництву приходить романтизм. Він одразу ж заперечує раціоналізм попередньої доби. Романтики розуміли, що не можна і не варто пояснювати світ з позицій раціо, бо він складний і мінливий, неоднозначний, суперечливий.. Так само і людина є істотою багатогранною та суперечливою. Романтики змінюють погляд на світ і людину в ньому. Європейський романтизм, меншою мірою — і український також, характеризується існуванням ніби двох світів — світу реального і бажаного. Трагічна суперечність між ідеальним та реальним часто призводить до певної трагічності у творах романтиків, відчаю, але цей відчай не глобальний. Романтики створюють нового героя — людину сильну, яка протиставляє себе загалу, сірій масі, вона може і хоче боротися проти обставин та несправедливості. Звідси особливий інтерес романтиків до історії, до героїчних постатей минувшини, які багато в чому і уособлювали ідеал людини епохи романтизму.
Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми.
Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини. М. Костомаров, один з найяскравіших представників українського романтизму, що починав свій творчий шлях у Харкові, а згодом переїхав до Києва, навіть присягав писати тільки українською мовою. Так само і відома нам "Руська трійця" (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) утвердила українську мову на Галичині. Не менш яскравими та талановитими представниками романтизму були Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.
Український романтизм уже відійшов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літератури, він і досі цікавий читачеві, бо, напевно, кожен з нас в душі — романтик...
«Слово о полку Игореве» - это не только произведение о походе Игоря, об истории Руси, более всего в данном произведении показана сама Русь, русская земля, ее красота, возвышенность, ее прекрасные люди, ее смелость, богатство и разнообразие.Автор представил в своем произведении историю Руси на целое столетие, он показал, как трудно было справляться с невзгодами, но также и как эти невзгоды закаляли русский характер, делали его крепче, тверже, честнее и смелее. На каждом шагу, за каждым поворотом событий в каждом новой строчке мы можем заметить отражение русской земли, ее прекрасный образ.Это и природа, степи, холмы, реки, леса, которые преодолевает Всё произведение не только полно образами русской земли, которые разнообразны и позволяют увидеть различные картины природы и людей, оно также полно любовью народа к своей земле. войско на своем пути.Образ русской земли неразрывно связан с природой, они едины, именно поэтому автор всегда добавляет природные явления - ветер, солнце, небо; животных – соколов, кречетов, воронов.Он добавляет также красоты русской земли, глубокие реки и густые леса, поля. Он показывает, что русская земля всегда своим сынам справиться с невзгодами и опасностями. Он показывает, что настроение меняется, когда русская земля остается за холмом, но образ ее всегда в сердце.Именно поэтому они бьются до последнего, так как им дорога свобода родного края и его независимость. Не зря русские называют свою родину матушкой, она у них ассоциируется с кормилицей, и она готовы ее защищать до последнего. Автор с болью вспоминает времена, когда витязи отказывали друг другу в так как считали себя отдельными вотчинами. Но сам факт существования русской земли подразумевает единство и работу сообща.Русская земля представляет собой образ, который любят, образ, который заставляет людей совершать подвиги, мужчин быть смелее, женщин делает добрее и мудрее. Образ русской земли от начала и до конца сопровождает князя Игоря в его походе на чужбину. Именно образ русской земли ему выдержать испытания в плену и найти в себе силы, чтобы добраться до дома. Как и многим другим до него, образ русской земли Игорю осознать свою принадлежность к месту и свое место в мире. Русская земля заботится о своих детях, как это показывает в своем произведении автор, но она еще и старается учить их, как поступать правильно, а как нет.
Під кінець 18 століття та у першій половині 19-го в українській літературі набув популярності романтичний стиль. Письменники цієї доби докладали зусилля аби українська мова була піднесена до високої літератури та стала красивішою і милозвучною.
У романтичних творах зміцнювалась ідея, що кожна людина – це унікальний непідлеглий нікому світ. Романтичний герой – це особистість, що виділяється від маси, суперечить оточенню, шукає довершеності у мріях. Але неспроможність змінити світ та погодитись з ним стає приводом душевних переживань та страждань.
Основою українського романтизму стали історичні обставини, фольклорні твори та елементи європейського романтизму.
Кожна епоха в літературному поступі самобутня і оригінальна, вона диктує особливі погляди на світ та на людину в світі, щось відсувається на другий план, а на чомусь концентрується увага.
До виникнення романтизму в український (так само, до речі, як і у світовій) літературі побутував класицизм. Епоха Просвітництва в культурі, класицизм в літературі мали свою специфіку. Насамперед ці явища характеризувалися раціоналізмом, все пояснювалося з точки зору розуму та раціональності, всі явища людського життя підлягали класифікації та однозначній оцінці. Твори так само поділялися на жанри дуже жорстко, змішування жанрів вважалося моветоном, для кожного жанру існував свій канон створення, письменник мав беззастережно виконувати ці канони. Люди здебільшого зображувалися як носії однієї гіпертрофованої ознаки (якщо це позитивний герой — він був позитивним, так би мовити, до останнього; скупий був тільки скупим, хитрий — тільки хитрим).
Але час диктує свої умови, люди розуміють, що такий погляд на світ не є правильним. На зміну класицизму і Просвітництву приходить романтизм. Він одразу ж заперечує раціоналізм попередньої доби. Романтики розуміли, що не можна і не варто пояснювати світ з позицій раціо, бо він складний і мінливий, неоднозначний, суперечливий.. Так само і людина є істотою багатогранною та суперечливою. Романтики змінюють погляд на світ і людину в ньому. Європейський романтизм, меншою мірою — і український також, характеризується існуванням ніби двох світів — світу реального і бажаного. Трагічна суперечність між ідеальним та реальним часто призводить до певної трагічності у творах романтиків, відчаю, але цей відчай не глобальний. Романтики створюють нового героя — людину сильну, яка протиставляє себе загалу, сірій масі, вона може і хоче боротися проти обставин та несправедливості. Звідси особливий інтерес романтиків до історії, до героїчних постатей минувшини, які багато в чому і уособлювали ідеал людини епохи романтизму.
Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми.
Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини. М. Костомаров, один з найяскравіших представників українського романтизму, що починав свій творчий шлях у Харкові, а згодом переїхав до Києва, навіть присягав писати тільки українською мовою. Так само і відома нам "Руська трійця" (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) утвердила українську мову на Галичині. Не менш яскравими та талановитими представниками романтизму були Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.
Український романтизм уже відійшов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літератури, він і досі цікавий читачеві, бо, напевно, кожен з нас в душі — романтик...