В романе Ф. М. Достоевского «Преступление и наказание» широко использован прием антитезы, на нем строится система персонажей. Каждый из героев, окружающих Раскольникова, в той или иной степени раскрывает определенную черту главного героя. Между Раскольниковым и другими персонажами проводятся параллели, создающие своеобразную систему двойников. Двойники Раскольникова — это, прежде всего, Лужин и Свидригайлов. Для них «все дозволено», хотя и по разным причинам... Аркадий Иванович Свидригайлов дворянин, прослужил два года в кавалерии, затем жил в Петербурге. Это «отлично сохранившийся человек» лет пятидесяти. Лицо походит на маску и поражает чем-то «ужасно неприятным». Взгляд ярко-голубых глаз Свидригайлова «как-то слишком тяжел и неподвижен». В романе он самая загадочная фигура его не прояснено до конца, намерения и поступки трудно определимы и непредсказуемы, нестандартны для подлеца, для такого зловещего персонажа, каким он выглядит поначалу (например, в письме матери Раскольникова). Образ Свидригайлова, поставленный рядом с образом Раскольникова, раскрывает одну из сторон философской идеи, которая заключается в следующем. Под влиянием определенных обстоятельств в человеке может исчезнуть нравственное чувство, но общий нравственный закон от этого не исчезнет. Свидригайлов поставил себя вне морали, у него нет мук совести, и, в отличие от Раскольникова, он не понимает, что его действия и поступки безнравственны. Так, например, в различных интерпретациях повторяются слухи о причастности Свидригайлова к нескольким преступлениям; ясно, что они небезосновательны. Покончила жизнь самоубийством «жестоко оскорбленная» им глухонемая девочка, удавился лакей Филипп. Характерно, что Свидригайлов находит между собой и Раскольниковым «какую-то общую точку», говорит Раскольникову: «Мы одного поля ягоды». Свидригайлов воплощает в себе одну из возможностей претворения в жизнь идеи главного героя. Как нравственный циник, он — зеркальное отражение идейного циника Раскольникова. Вседозволенность Свидригайлова становится страшна в конце концов и Раскольникову. Свидригайлов страшен и самому себе. Он лишает себя жизни... Двойником Раскольникова является и Петр Петрович Лужин, родственник жены Свидригайлова. Лужин весьма высокого мнения о себе. Тщеславие и самовлюбленность развиты в нем до болезненности. В лице его, «осторожном и брюзгливом», было нечто «действительно неприятное и отталкивающее». Главную жизненную ценность для Лужина представляют деньги, добытые «всякими средствами», так как благодаря деньгам он может сравняться с людьми, занимающими более высокое положение в обществе. В нравственном отношении он руководствовался теорией «целого кафтана». Согласно этой теории, христианская мораль ведет к тому, что человек, исполняя заповедь о любви к ближнему, рвет свой кафтан, делится с ближним и в результате оба человека остаются «наполовину голы». Мнение Лужина состоит в том, что возлюбить прежде всех надо самого себя, «ибо все на свете на личном интересе основано». Все поступки Лужина — прямое следствие его теории. По мысли Раскольникова, из лужинской теории вытекает, что и «людей можно резать» ради собственной выгоды. Образ Петра Петровича Лужина служит живым примером того, к чему мог бы прийти Раскольников, постепенно осуществляя свой принцип всесилия и могущества, «бонапартизма». Различие между Раскольниковым и Лужиным состоит в том, что взгляды Раскольникова сформировались как результат решения гуманистических задач, а взгляды его двойника служат оправданием крайнего себялюбия, основаны на расчете и выгоде... Такой прием, как создание систем двойников, используется автором для раскрытия образа Раскольникова, всестороннего анализа и развенчания его теории...
Схожість з головною героїнею твору "Інститутка" – це тема, яка викликає в мені багато роздумів. І хоча кожна людина має власні думки та почуття щодо цього питання, я готов поділитися своїми роздумами.
Головна героїня твору, Інститутка, вражає своєю складною та суперечливою натурою. Вона – сильна, завзята та мрійлива жінка, яка намагається знайти своє місце у світі. Водночас, вона несе на своїх плечах велике емоційне та фізичне навантаження, що ставить її у важке положення.
Саме через це я задаю собі питання: чи хочу я бути схожим на Інститутку? Відповідь на це питання неоднозначна, оскільки є як позитивні, так і негативні аспекти, пов'язані з її персонажем.
Серед позитивних аспектів є сила волі Інститутки та її бажання боротися за свої мрії та цілі. Вона виявляє впертість і незламність, що може вдихнути натхнення іншим людям. Також, Інститутка виявляє в собі жагу до знань та розвитку, що є важливими рисами для досягнення успіху у будь-якій сфері.
Проте, негативні аспекти теж не можна ігнорувати. Інститутка стикається з багатьма труднощами та розчаруваннями, що можуть відбитися на її психологічному стані. Вона пожертвує власним щастям та самопочуттям, щоб здійснити свої амбіції, що може призвести до втрати балансу у житті.
Отже, чи хочу я б
бути схожим на головну героїню твору "Інститутка"? Моя відповідь полягає в тому, що я не прагну повністю копіювати образ Інститутки, але є аспекти її характеру, з якими я можу ідентифікуватися і з якими я би хотів узгодитися.
З одного боку, міцний характер та розумова сила Інститутки є чимось, що я прагну розвивати в собі. Бажання досягати своїх цілей, володіти силою волі і не здаватися під час труднощів є цінними якостями, які можуть до досягти успіху.
З іншого боку, я також бачу негативні наслідки, які випливають з перевантаження та пожертвування власним щастям ради досягнення цілей. Це дає мені підказку, що важливо знаходити баланс у своєму житті, дбати про своє фізичне та емоційне благополуччя, не забувати про себе та власні потреби.
Отже, хоча є деякі аспекти характеру Інститутки, з якими я би хотів ідентифікуватися, я ві підходу до досягнення мети, забезпечуючи гармонію у всіх сферах свого життя. Я прагну бути сильною та мотивованою, але також пам'ятати про важливість самопізнання, самопідтримки та щасливого життя у цьому процесі.
Аркадий Иванович Свидригайлов дворянин, прослужил два года в кавалерии, затем жил в Петербурге. Это «отлично сохранившийся человек» лет пятидесяти. Лицо походит на маску и поражает чем-то «ужасно неприятным». Взгляд ярко-голубых глаз Свидригайлова «как-то слишком тяжел и неподвижен». В романе он самая загадочная фигура его не прояснено до конца, намерения и поступки трудно определимы и непредсказуемы, нестандартны для подлеца, для такого зловещего персонажа, каким он выглядит поначалу (например, в письме матери Раскольникова). Образ Свидригайлова, поставленный рядом с образом Раскольникова, раскрывает одну из сторон философской идеи, которая заключается в следующем. Под влиянием определенных обстоятельств в человеке может исчезнуть нравственное чувство, но общий нравственный закон от этого не исчезнет. Свидригайлов поставил себя вне морали, у него нет мук совести, и, в отличие от Раскольникова, он не понимает, что его действия и поступки безнравственны. Так, например, в различных интерпретациях повторяются слухи о причастности Свидригайлова к нескольким преступлениям; ясно, что они небезосновательны. Покончила жизнь самоубийством «жестоко оскорбленная» им глухонемая девочка, удавился лакей Филипп. Характерно, что Свидригайлов находит между собой и Раскольниковым «какую-то общую точку», говорит Раскольникову: «Мы одного поля ягоды». Свидригайлов воплощает в себе одну из возможностей претворения в жизнь идеи главного героя. Как нравственный циник, он — зеркальное отражение идейного циника Раскольникова. Вседозволенность Свидригайлова становится страшна в конце концов и Раскольникову. Свидригайлов страшен и самому себе. Он лишает себя жизни...
Двойником Раскольникова является и Петр Петрович Лужин, родственник жены Свидригайлова. Лужин весьма высокого мнения о себе. Тщеславие и самовлюбленность развиты в нем до болезненности. В лице его, «осторожном и брюзгливом», было нечто «действительно неприятное и отталкивающее». Главную жизненную ценность для Лужина представляют деньги, добытые «всякими средствами», так как благодаря деньгам он может сравняться с людьми, занимающими более высокое положение в обществе. В нравственном отношении он руководствовался теорией «целого кафтана». Согласно этой теории, христианская мораль ведет к тому, что человек, исполняя заповедь о любви к ближнему, рвет свой кафтан, делится с ближним и в результате оба человека остаются «наполовину голы». Мнение Лужина состоит в том, что возлюбить прежде всех надо самого себя, «ибо все на свете на личном интересе основано». Все поступки Лужина — прямое следствие его теории. По мысли Раскольникова, из лужинской теории вытекает, что и «людей можно резать» ради собственной выгоды. Образ Петра Петровича Лужина служит живым примером того, к чему мог бы прийти Раскольников, постепенно осуществляя свой принцип всесилия и могущества, «бонапартизма». Различие между Раскольниковым и Лужиным состоит в том, что взгляды Раскольникова сформировались как результат решения гуманистических задач, а взгляды его двойника служат оправданием крайнего себялюбия, основаны на расчете и выгоде...
Такой прием, как создание систем двойников, используется автором для раскрытия образа Раскольникова, всестороннего анализа и развенчания его теории...
Головна героїня твору, Інститутка, вражає своєю складною та суперечливою натурою. Вона – сильна, завзята та мрійлива жінка, яка намагається знайти своє місце у світі. Водночас, вона несе на своїх плечах велике емоційне та фізичне навантаження, що ставить її у важке положення.
Саме через це я задаю собі питання: чи хочу я бути схожим на Інститутку? Відповідь на це питання неоднозначна, оскільки є як позитивні, так і негативні аспекти, пов'язані з її персонажем.
Серед позитивних аспектів є сила волі Інститутки та її бажання боротися за свої мрії та цілі. Вона виявляє впертість і незламність, що може вдихнути натхнення іншим людям. Також, Інститутка виявляє в собі жагу до знань та розвитку, що є важливими рисами для досягнення успіху у будь-якій сфері.
Проте, негативні аспекти теж не можна ігнорувати. Інститутка стикається з багатьма труднощами та розчаруваннями, що можуть відбитися на її психологічному стані. Вона пожертвує власним щастям та самопочуттям, щоб здійснити свої амбіції, що може призвести до втрати балансу у житті.
Отже, чи хочу я б
бути схожим на головну героїню твору "Інститутка"? Моя відповідь полягає в тому, що я не прагну повністю копіювати образ Інститутки, але є аспекти її характеру, з якими я можу ідентифікуватися і з якими я би хотів узгодитися.
З одного боку, міцний характер та розумова сила Інститутки є чимось, що я прагну розвивати в собі. Бажання досягати своїх цілей, володіти силою волі і не здаватися під час труднощів є цінними якостями, які можуть до досягти успіху.
З іншого боку, я також бачу негативні наслідки, які випливають з перевантаження та пожертвування власним щастям ради досягнення цілей. Це дає мені підказку, що важливо знаходити баланс у своєму житті, дбати про своє фізичне та емоційне благополуччя, не забувати про себе та власні потреби.
Отже, хоча є деякі аспекти характеру Інститутки, з якими я би хотів ідентифікуватися, я ві підходу до досягнення мети, забезпечуючи гармонію у всіх сферах свого життя. Я прагну бути сильною та мотивованою, але також пам'ятати про важливість самопізнання, самопідтримки та щасливого життя у цьому процесі.