9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
Красота человека. Какая она? Красота человека бывает внешняя и внутренняя. Прочитав рассказ В. Астафьева “Фотография, на которой меня нет”, я заинтересовался внутренней красотой, красотой деревенского человека.
В рассказе Астафьева описываются люди простой деревни. Они живут небогато, их быт очень прост. Но главное, что они, живя в трудных условиях, сохранили в себе душевную теплоту и дарят ее другим. Деревенские жители, в изображении автора, неграмотны, их речь проста, они всегда говорят с душой. Разве не в этом заключается красота человека? По-настоящему добрые, всегда готовые люди. Астафьев особенно выделяет быт и простоту деревни. Без всяких излишеств и удобств дома, дворы. Люди, живущие в деревне, не всегда красивы внешне. В. Астафьев приводит в пример дядьку Левонтия. Человек, который пьет, бьет посуду. Но человек простой, открытый для других, беззлобный. Этот рассказ очень современен в наше время, нам не хватает красоты души. Вот она, красота: в деревне, где соседи друг другу, наставляют молодых и неопытных, не жалеют угощения для гостей, оказывают поддержку, не предают друзей. Друг Астафьева не пошел сниматься на фотографию, потому что его товарищ болен. Санька чувствует, что и он виноват в болезни друга. Он преодолевает большой соблазн, ведь фотограф — большой и редкий случай в деревне. Это пример дружбы, преданности, совести. Деревенские бабы учителю и его жене, приносят угощение, заботятся о ребенке, наставляют молодую учительницу. Пример уважения и взаимовыручки. Очень редко можно встретить такое в наши дни, когда соседи друг другу. Без всякой платы подшивают валенки школьному учителю. Его уважают и любят уже за то, что он здоровается со всеми и никогда ни в чем не откажет
1 б 2б 3в 4а 5а 6в 7б 8а
9 Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів Серед нестримних вод розбурханих морів Безпечно ловить птиць, величних альбатросів, Що люблять пролітати слідами кораблів
Альбатрос - величний птах, володар морських просторів, що супроводжував кораблі. А на палубі він мав вигляд безпорадного птаха.
На палубу несуть ясних висот владику. І сумлінно тягне він приборкане крило, Що втратило свою колишню міць велику, Мов серед буйних вод поламане весло
Поступово образ альбатроса переріс у романтичний образ - символ поета і його долі у людському вирі життя.
Поет подібний теж до владаря блакиті, Що серед хмар, мов блискавка в імлі. Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій Він крила велетня волочить по землі.
Поет не знаходив розуміння серед людей і тому не міг злетіти думкою.
Композиційна єдність твору досягла за до центрального образу альбатроса, що став образом-символом. Тому і протиставлені тут реальний і символічний план вираження: альбатрос і матроси, поет і юрба. З образом альбатроса пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплювався ним і висловив йому співчуття .
10 - Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст.
11 - “Альбатрос” аналіз Рік написання – 1842 Цикл – “Сплін та ідеал” Тема: Показ людини, яка відрізняється від суспільства. Поет – мішень в суспільстві в яке всі хочуть потрапити Ідея: Поет доносить до читача, як суспільство ставитися до людини (особливої) Художні засоби “Альбатрос” Епітет “крилатий велетень”, великі білі крила, розбитого, немічний, прекрасний Символи у вірші “Альбатрос” Альбатрос, тобто сам поет – це світ прекрасного, добра. Моряки – зло, символ людства, яке пливе на своєму судні у безмежжі всесвіту. Море – символізує життя; корабель, човен – людську долю; грім, гроза, блискавка – життєві негаразди. В «Альбатросі» стверджується божественна сила мистецтва, з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Автор оспівує душу, що прагне високого ідеалу, краси. У поета, як у альбатроса, “міць велика”, але його намагаються приборкати. Він не може протистояти суспільству, як птиця натовпу матросів. Натовп не розуміє його. І тут зло перемагає добро. Але прекрасне завжди вище за потворне, навіть коли гине. Мистецтво та особистість вищі за натовп. Очевидно, мрії альбатроса залишаться “сумними думками” поета. Надії немає: серед всіх присутніх не виявилося нікого, хто б зупинив дурні розваги або хоча б засудив їх. Таке суспільство ніколи не буде ідеальним, та й не хоче воно прагнути до цього. Чітко простежується схожість долі птиці і долі поета. Це сильний птах з великими крилами, він може підніматися високо і довго триматися в небі. Альбатроса можна назвати мандрівником, який знаходиться у важких і небезпечних мандрах, адже він літає над розбурханим морем. Читаючи поезію Шарля Бодлера, в багатьох віршах відчувається смуток і якась безвихідь, ці почуття часто супроводжували поета в його житті. Він мріяв про світле і прекрасне, але романтична мрія так і залишилася для нього недосяжною.
В рассказе Астафьева описываются люди простой деревни. Они живут небогато, их быт очень прост. Но главное, что они, живя в трудных условиях, сохранили в себе душевную теплоту и дарят ее другим. Деревенские жители, в изображении автора, неграмотны, их речь проста, они всегда говорят с душой. Разве не в этом заключается красота человека? По-настоящему добрые, всегда готовые люди. Астафьев особенно выделяет быт и простоту деревни. Без всяких излишеств и удобств дома, дворы. Люди, живущие в деревне, не всегда красивы внешне. В. Астафьев приводит в пример дядьку Левонтия. Человек, который пьет, бьет посуду. Но человек простой, открытый для других, беззлобный. Этот рассказ очень современен в наше время, нам не хватает красоты души. Вот она, красота: в деревне, где соседи друг другу, наставляют молодых и неопытных, не жалеют угощения для гостей, оказывают поддержку, не предают друзей. Друг Астафьева не пошел сниматься на фотографию, потому что его товарищ болен. Санька чувствует, что и он виноват в болезни друга. Он преодолевает большой соблазн, ведь фотограф — большой и редкий случай в деревне. Это пример дружбы, преданности, совести. Деревенские бабы учителю и его жене, приносят угощение, заботятся о ребенке, наставляют молодую учительницу. Пример уважения и взаимовыручки. Очень редко можно встретить такое в наши дни, когда соседи друг другу. Без всякой платы подшивают валенки школьному учителю. Его уважают и любят уже за то, что он здоровается со всеми и никогда ни в чем не откажет