Выпишите анафоры -
явление 1
фамусов, слуга.
фамусов
петрушка, вечно ты с обновкой,
с разодранным локтем. достань-ка календарь;
читай не так, как пономарь,
а с чувством, с толком, с расстановкой.
постой же. — на листе черкни на записном,
противу будущей недели:
к прасковье фёдоровне в дом
во вторник зван я на форели.
куда как чуден создан свет!
пофилософствуй, ум вскружится;
то бережёшься, то обед:
ешь три часа, а в три дни не сварится!
отметь-ка, в тот же день… нет, нет.
в четверг я зван на погребенье.
ох, род людской! пришло в забвенье,
что всякий сам туда же должен лезть,
в тот ларчик, где ни стать, ни сесть.
но память по себе намерен кто оставить
житьём похвальным, вот пример:
покойник был почтенный камергер,
с ключом, и сыну ключ умел доставить[1];
богат, и на богатой был женат;
переженил детей, внучат;
скончался; все о нём прискорбно поминают.
кузьма петрович! мир ему! —
что за тузы в москве живут и умирают! —
пиши: в четверг, одно уж к одному,
а может, в пятницу, а может, и в субботу,
я должен у вдовы, у докторши, крестить.
она не родила, но по расчёту
по моемý: должна родить…
Одним із найпоетичніших образів "Слова..." є образ Ярославни, юної дружини князя Ігоря.
Ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі Руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігоревого війська, Ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.
Ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя.
У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у Путивлі на забороні, Ярославна докоряє вітрові:
Чому мечеш ти хановськії стріли
На своїх легесеньких крильцях
На моєї лади воїв?
Було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. А він розвіяв її веселощі по ковилі.
Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море.
Звертаючись до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.
Ярославна так невимовно страждає, так пристрасно благає сили природи про до що, здається, вони почули її і відгукнулися:
Ігореві князю Бог путь явить
Із землі Половецької
На землю Руськую
К отчому золотому столу.
Поетичний образ Ігоревої дружини Ярославни, що чайкою квилить на забороні в Путивлі, є одним з найпривабливіших жіночих образів світової літератури, а в східнослов'янській є першим за часом створення досконалим художнім образом жінки.
Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і разом з тим патріотизмом, вражає внутрішньою красою, красою вірності.
Объяснение:
Вконце XVIII века в русской литературе оформилось еще одно литературное направление - сентиментализм. Сентиментализм зарождается как реакция на крушение просветительских иллюзий. После событий Великой Французской революции 1789 года рухнула вера в могущество и всесилие человеческого разума установить на земле справедливый социальный и этический порядок.Ведущим комедиографом XVIII века по праву считается Д.И. Фонвизин (1745-1792). Первая комедия нового типа, созданная драматургом, «Бригадир». Впервые комедия стала служить целям социальной сатиры, Фонвизин вывел на сцену быт провинциального дворянства, показал живые национальные типы, социально обусловленные характеры.
Русская литература XVIII века - это литература Нового времени. Реформы Петра кардинально видоизменили социально-политический и культурный облик России. Литература приобрела светский характер, освободилась от задач церковно-религиозного служения, освоила для себя новые темы и по-новому осмыслила место человека в мире.
Среди выдающихся писателей второй половины XVIII в. особое место занимает А.Н. Радищев. Обычно его именуют первым в России революционером, призвавшим к свержению самодержавия, непримиримым врагом крепостничества.
Большое значение для развития русской литературы имеет "новый слог" Карамзина, т.е. его языковая реформа. Язык произведений Карамзина коренным образом отличается от языковой манеры классицизма, упорядоченной Ломоносовым в учении о трех штилях. Это учение, необходимое для своего времени, придавало литературному языку книжный характер, отрывало его от живой речи и во время Карамзина уже устарело.