У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.
Зимой море замёрзло. Рыбаки всем колхозом собрались на лёд ловить рыбу. Взяли сети и поехали на санях по льду. Поехал и рыбак Андрей, а с ним его сынишка Володя. Выехали далеко-далеко. И куда кругом ни глянь, всё лёд и лёд: это так замёрзло море. Андрей с товарищами заехал дальше всех. Наделали во льду дырок и сквозь них стали запускать сети. День был солнечный, всем было весело. Володя выпутывать рыбу из сетей и очень радовался, что много ловилось. Уже большие кучи мороженой рыбы лежали на льду. Володин папа сказал:
- Довольно, пора по домам.
Но все стали просить, чтоб остаться ночевать и с утра снова ловить. Вечером поели, завернулись поплотней в тулупы и легли спать в санях. Володя прижался к отцу, чтоб было теплей, и крепко заснул.
Вдруг ночью отец вскочил и закричал:
- Товарищи, вставайте! Смотрите, ветер какой! Не было бы беды!
Все вскочили, забегали.
- Почему нас качает? - закричал Володя.
А отец крикнул:
- Беда! Нас оторвало и несёт на льдине в море.
Все рыбаки бегали по льдине и кричали:
- Оторвало, оторвало!
А кто-то крикнул:
- Пропали!
Володя заплакал. Днём ветер стал ещё сильней, волны заплёскивали на льдину, а кругом было только море. Володин папа связал из двух шестов мачту, привязал на конце красную рубаху и поставил, как флаг. Все глядели, не видать ли где парохода. От страха никто не хотел ни есть ни пить. А Володя лежал в санях и смотрел в небо: не глянет ли солнышко. И вдруг в прогалине между туч Володя увидел самолёт и закричал:
- Самолёт! Самолёт!
Все стали кричать и махать шапками. С самолёта упал мешок. В нём была еда и записка: "Держитесь идёт!" Через час пришёл пароход и перегрузил к себе людей, сани, лошадей и рыбу. Это начальник порта узнал, что на льдине унесло восьмерых рыбаков. Он послал им на пароход и самолёт. Лётчик нашёл рыбаков и по радио сказал капитану парохода, куда идти.
У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.
- Довольно, пора по домам.
Но все стали просить, чтоб остаться ночевать и с утра снова ловить. Вечером поели, завернулись поплотней в тулупы и легли спать в санях. Володя прижался к отцу, чтоб было теплей, и крепко заснул.
Вдруг ночью отец вскочил и закричал:
- Товарищи, вставайте! Смотрите, ветер какой! Не было бы беды!
Все вскочили, забегали.
- Почему нас качает? - закричал Володя.
А отец крикнул:
- Беда! Нас оторвало и несёт на льдине в море.
Все рыбаки бегали по льдине и кричали:
- Оторвало, оторвало!
А кто-то крикнул:
- Пропали!
Володя заплакал. Днём ветер стал ещё сильней, волны заплёскивали на льдину, а кругом было только море. Володин папа связал из двух шестов мачту, привязал на конце красную рубаху и поставил, как флаг. Все глядели, не видать ли где парохода. От страха никто не хотел ни есть ни пить. А Володя лежал в санях и смотрел в небо: не глянет ли солнышко. И вдруг в прогалине между туч Володя увидел самолёт и закричал:
- Самолёт! Самолёт!
Все стали кричать и махать шапками. С самолёта упал мешок. В нём была еда и записка: "Держитесь идёт!" Через час пришёл пароход и перегрузил к себе людей, сани, лошадей и рыбу. Это начальник порта узнал, что на льдине унесло восьмерых рыбаков. Он послал им на пароход и самолёт. Лётчик нашёл рыбаков и по радио сказал капитану парохода, куда идти.