Выпишите из текста во и восклицательные предложения, показывающие внутреннее состояние Игоря (Игорь-Робинзон Саша Чёрный) (Текст найдите в интернете здесь написать не могу сори)
ответ:Пьеса Фонвизина «Недоросль» – это, по большому счету, великое рассуждение о зловредном воспитании. Затронутые в ней проблемы остаются по сей день актуальными. Автор прибегает к ярким приемам сатиры, чтобы доступно изобразить типичные образы людей. Это выражается даже в именах и фамилиях героев. Например, Правдин – самый честный человек в комедии. Скотинин – мелочный человек, живущий по принципу скотины: вкусно есть и сладко спать. Ради таких удовольствий он не гнушается подлыми методами.
Центральные персонажи – Митрофанушка, недоросль, и его мать, госпожа Простакова. Их сравнительная характеристика позволит читателю глубже взглянуть на проблему в пьесе.
Простаков Митрофан Терентьевич – центральный герой комедии, именно о нем говорится в названии – «Недоросль». Он происходит из дворянской семьи Простаковых. Само имя Митрофан переводится буквально, как «матерью явленный». Он по сути является отражением госпожи Простаковой.
В России 18 века недорослями считали несовершеннолетний юношей, которые еще не поступили на государственную службу. В переносном значении так же недоросль означает глупого человека-недоучку. Оба определения подходят главному герою. Ему всего 16 лет и он не хочет ничему обучаться. Госпожа Простакова нанимает для Митрофанушки платных учителей, но толку мало, ведь сын ленив и глуповат. Да и сама Простакова не отличалась большим умом, но имела большие амбиции. Узнав о том, что Софья станет наследницей Стародума, она хочет выдать ее замуж за сына. Митрофанушка с радостью воспринимает эту идею, ведь «хочет жениться, а не учиться».
Госпожа Простакова души не чает в своем ребенке. Но ее любовь неразумна, ведь на самом деле вредит сыну. Так, например, она в жажде накормить Митрофана, раскармливает его до колик в животе, или же каждый раз бросается защищать его ото всех, не позволяя Митрофану самому бороться. Такое поведение автор расценивает как зловредное воспитание, которое было частым явлением в богатых семьях.
Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму «97».
Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.
В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з «плебейського» стану.
Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач вчувається у її словах: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.
Щоб підтримати Мину Мазайла у його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тьотя Мотя — живе втілення великодержавної пихи. її українофобство, зверхньо-зневажливий тон, коли мова йде про українське, — це ознака міщанського світогляду.
Твір Миколи Куліша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критику національної упередженості і великоросійського шовінізму.
ответ:Пьеса Фонвизина «Недоросль» – это, по большому счету, великое рассуждение о зловредном воспитании. Затронутые в ней проблемы остаются по сей день актуальными. Автор прибегает к ярким приемам сатиры, чтобы доступно изобразить типичные образы людей. Это выражается даже в именах и фамилиях героев. Например, Правдин – самый честный человек в комедии. Скотинин – мелочный человек, живущий по принципу скотины: вкусно есть и сладко спать. Ради таких удовольствий он не гнушается подлыми методами.
Центральные персонажи – Митрофанушка, недоросль, и его мать, госпожа Простакова. Их сравнительная характеристика позволит читателю глубже взглянуть на проблему в пьесе.
Простаков Митрофан Терентьевич – центральный герой комедии, именно о нем говорится в названии – «Недоросль». Он происходит из дворянской семьи Простаковых. Само имя Митрофан переводится буквально, как «матерью явленный». Он по сути является отражением госпожи Простаковой.
В России 18 века недорослями считали несовершеннолетний юношей, которые еще не поступили на государственную службу. В переносном значении так же недоросль означает глупого человека-недоучку. Оба определения подходят главному герою. Ему всего 16 лет и он не хочет ничему обучаться. Госпожа Простакова нанимает для Митрофанушки платных учителей, но толку мало, ведь сын ленив и глуповат. Да и сама Простакова не отличалась большим умом, но имела большие амбиции. Узнав о том, что Софья станет наследницей Стародума, она хочет выдать ее замуж за сына. Митрофанушка с радостью воспринимает эту идею, ведь «хочет жениться, а не учиться».
Госпожа Простакова души не чает в своем ребенке. Но ее любовь неразумна, ведь на самом деле вредит сыну. Так, например, она в жажде накормить Митрофана, раскармливает его до колик в животе, или же каждый раз бросается защищать его ото всех, не позволяя Митрофану самому бороться. Такое поведение автор расценивает как зловредное воспитание, которое было частым явлением в богатых семьях.
Объяснение:
Микола Куліш — митець багатогранного таланту. Він писав прозу й публіцистику, але визнання до нього прийшло, коли Гнат Юра поставив у Харкові драму «97».
Творчість М. Куліша — це багатогранне, загострене зображення побуту психології українців.
В Україні у перші десятиліття відбувалися складні соціально-культурні процеси, точилися гострі політичні і літературні дискусії. Микола Куліш завжди знаходиться у центрі подій, головний герой його твору — українець за походженням, але малорос за своєю суттю. Він типовий «колишній українець», у психіці якого навіки вкоренилося, що все українське — то «третій сорт», а відмовитися від свого, національного — єдиний б вирватися з «плебейського» стану.
Мина Мазайло, службовець тресту «Донвугілля», соромиться свого «малоросійського» походження. Причину усіх життєвих невдач він бачить у власному прізвищі: «Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Він обирає собі нове прізвище серед кількох таких, що звучать «благородно»: Тюльпанов, Розов, Алмазов, і врешті зупиняється на Мазєніну. У цьому рішенні його підтримує дружина Килина Трохимівна, для якої теж чоловікове прізвище, що його вона носить багато років, «як віспа на житті...» Розпач вчувається у її словах: «Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?»
Абсолютна відсутність національної свідомості, зневага до свого прізвища, по батькові характеризують доньку Мини Рину. Вона живе в такий час і в такій країні, де все це можна швидко змінити, написавши заяву до загсу.
Щоб підтримати Мину Мазайла у його рішенні, як на крилах прилетіла з Курська тьотя Мотя — живе втілення великодержавної пихи. її українофобство, зверхньо-зневажливий тон, коли мова йде про українське, — це ознака міщанського світогляду.
Твір Миколи Куліша «Мина Мазайло» глядач сприймав як політичну сатиру на міщанство, як критику національної упередженості і великоросійського шовінізму.