Это? одним из наиболее важных эпизодов в «горе от ума» является диалог чацкого и фамусова во втором явлении второго действия. я бы назвала его «конфликт нового и старого» . этот эпизод представляет собой экспозицию – часть произведения, где «запускается» сюжетный конфликт. в этом эпизоде участвуют всего два главных героя: павел афанасьевич фамусов и александр чацкий. эпизод начинается с того, что чацкий заходит к фамусову, чтобы расспросить о софье. в итоге безобидный диалог перерастает в конфликт, препирания. заканчивается тем же – никто из спорщиков не уступил, фамусов просто отказался слушать чацкого. основным предметов спора между двумя этими героями являются такие вопросы как: «обязательно ли служить в армии? » , «стоит ли принижать свою гордость ради получения чинов? » и т. п. мини-конфликт данного эпизода образуется вокруг вечной проблемы непонимания между представителями различных поколений, как говориться у грибоедова «века нынешнего» и «века минувшего» . фамусов является зачинщиком конфликта – именно его пространный монолог по поводу того, что он думает о молодом поколении заставил чацкого наступать в ответ. в лице чацкого фамусов видит «гордецов» , «умников» , готовых разрушить устоявшийся, удобный мирок «отцов» . в этом монологе – вся сущность представителя «века минувшего» . его идеалы сводятся к прославлению всего старого, устоявшегося: образец человека для фамусова тот, кто сделал выгодную карьеру, неважно какими средствами. речь фамусова выдает в нем человека не образованного, неглупого, хитрого, властного барина, привыкшего считать себя непогрешимым. в этом эпизоде авторская ремарка присутствуют только у фамусова - когда он ворчит на чацкого скороговоркой, так как доводов у него уже не осталось. изначально чацкий не стремился к конфликту, но монолог фамусова вынуждает его к страстной защитой тех начал жизни, которые ему дороги и от которых он отказаться не может. чацкий – человек образованный, речь его , логична, богата интонациями и образами, в ней отражается его чувства и мысли. это представляет собой полную противоположность речи фамусова. авторские ремарки к чацкому отсутствуют, отчасти потому, что все его чувства можно увидеть в эго ответах, полных восклицаний, жарком монологе. препирательства оканчиваются ничем – каждый остается со своей точкой зрения. экспозицией данного эпизода является начало расспросов чацкого о софье, резкие ответы фамусова. далее небольшой обмен препирательствами медленно достигает кульминации – монологов двух героев. развязка же заключается в дальнейшем обмене резкими фразами между героями, отказе фамусова слушать чацкого. автор старается не показывает своего отношения к данному событию, но в целом можно догадаться, что он на стороне чацкого. в этом эпизоде грибоедов показал начало конфликта между представителями «старого» и «нового» , конфликта, который будет развиваться далее в комедии. поэтому этот эпизод важен для понимания всего произведения
Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.