Авґуст є першим щасливчиком, який потрапив до шоколадної фабрики. Це товстий, ненажерливий, жадібний хлопчик. Ось як він сам охарактеризував себе: «Я дуже люблю поїсти, особливо шоколад. Мені його завжди мало. Добре, що я знайшов золотий квиток і поїду на шоколадну фабрику — там справжня шоколадна річка. Ох, яка смакота! Я там наїмся…».
Авґуст Ґлуп, як вже було відзначено, першим знайшов золотий квиток. Першим він і вибув з загадкового змагання Віллі Вонки, оскільки звалився у шоколадну річку. Це розпещений і дурний хлопчик. Хоча обжерливість і нерозсудливість — це його єдині пороки, на відміну від інших учасників. Кругозір Авґуста настільки малий, що обмежується тільки помислами про їжу. Він не може навіть хоч трохи передбачити наслідки своїх вчинків. Крім того, цей хлопчик дуже безпорадний. Він у всьому залежитить від своїх батьків. Не може без мами й кроку ступити. Така безпорадність говорить про дуже сильний симбіоз. У симбіозі завжди беруть участь дві особи, кожна з яких як би трошки неповноцінна. Проте разом вони утворюють одну повноцінну особистість. Як правило, саме симбіотичні особистості схильні до згубних пристрастей: алкоголізм, переїдання, наркоманія. .
Віолетта Бореґард
Це дурнувата та нахабна дівчинка, яка стала чемпіонкою з жування жуйок. Її власний рекорд у жуванні однієї жуйки — три місяці підряд. Віолетті подобається чіпляти жуйки на стільці, кнопки ліфтів тощо. Вона впевнена, що переможе всіх, в чому її підтримує і наставляє мама.
Віолетта — сильна й амбітна спортсменка, що зібрала всі призи, які тільки можливо. Звичайно, все це обумовлено не її власними бажаннями, а бажаннями її матері. Остання, попри власну амбітність, за все своє життя завоювала лише один приз за обертання жезлами. Мати наполягає на тому, що бути чемпіоном і завойовувати перші місця — це найголовніше в житті. Іншими словами, вона дає зрозуміти, що якщо Віолетта не буде так робити, то вона не буде її любити.
Верука Солт
Це вередлива, заздрісна, нахабна дитина. Вона має багатого батька, який робить для своєї дочки все, що та забажає. Щоб виконати забаганку Веруки й знайти золотий квиток, він купив мільйон шоколадок. Верука — маленька, обділена любов’ю дівчинка, вона нещасна та самотня, хоча на перший погляд це не дуже помітно. Річ у тому, що батьки, замість того, щоб голубити свою дочку, проводити з нею час, цікавитися її переживаннями, внутрішнім світом, віддають перевагу зовнішнім проявам любові. Вони відкуповуються від дочки дорогими подарунками, оскільки є заможними людьми, живуть у достатку та можуть собі це дозволити. Батьки виконують всі примхи дочки, тому що не вміють висловлювати свої емоції та не розуміють, як це важливо. Мати Веруки — сама нещасна жінка, яка страждає і від примх дочки, і від байдужості чоловіка. Не знаючи себе, своїх істинних потреб і здібностей, вона топить свій біль і самотність в алкоголі.
1.Астафьев верит, что добро все же восторжествует, и в каждом из нас верх возьмет человек, который будет относиться и природе и всем окружающим богатствам уважительно, а не потребительски. Только тогда получится достичь того извечного духовного единства человека и природы.(про произведения хз)
4.По мнению Астафьева, браконьерство - страшное зло. Браконьерами движет жажда наживы, желание урвать лишний кусок, чувство зависти. У каждого из них в уголовные и нравственные преступления.
Совершая насилие над природой, браконьеры сами морально разлагаются, не признают нравственные законы, объединяющие людей и природу.
Теряется человеческое в человеке- вот главная мысль, которая проходит красной нитью через произведение В.П.Астафьева.
5.
Известный писатель, лауреат Государственной премии, Виктор Петрович Астафьев родился 2 мая 1924 года в селе Овсянка Красноярского края в семье крестьянина Петра Павловича Астафьева. Его мать, Лидия Ильинична, погибла, когда сыну исполнилось восемь лет. Она утонула в Енисее. И ей он посвящает повести “Перевал”. Много позднее, в 1972 г., В. Астафьев скажет: “Ее мне не хватало всю жизнь и особенно остро не хватает сейчас, когда возраст как бы сравнивает меня со всеми пожившими людьми.Пошел в школу Астафьев, как и все, с 8 лет. А вот осенью, когда надо было учиться в пятом классе, с ним случилась беда: остался он один, учился кое-как и до марта 1937 г. В 1938 г. отец с мачехой разыскали Астафьева и забрали его домой. Достатка в семье не было, и через год он снова оказался в игарском детдоме. Тут на его жизненном пути встречается поэт Игнатий Дмитриевич Рождественский. В. И. Соколов и И. Д. Рождественский заметили живой огонек в душе беспокойного и впечатлительного подростка. В 1941 г. благополучно окончил 6-й класс. Поездка к отцу ничего не дала – отчуждение, возникшее за последние годы, лишь укрепилось. Юноша вернулся в Игарку и стал работать коневозчиком на кирпичном заводе, чтобы накопить денег и выехать из Заполярья в Красноярск. Осенью он с большим тру Дом добирается до города, така как уже шла война.
Но обнаружив “не к технике, уходит оттуда и оформляется в железнодорожную школу. Получив специальность, был направлен на работу на станцию Базаиха, там проработал всего 4 месяца и ушел в армию добровольцем. В 1942 г. его привезли в Новгород. Здесь он обучался в пехотном полку, убирал хлеб, учился на шофера, а весной 1943 г. отправился напередовую. До самого конца войны он оставался рядовым. В октябре 1945 г. В. Астафьев демобилизовался вместе со своей будущей женой Марией Семеновной Карякиной, они приехали в родной город жены Чусовой на Урале. В 1951 г. когда у них не бло ничего. И он пошел работать вахтером на мясокомбинат. Начал посещать литературный кружок и продолжал свое творчесво.
А газета “Чусовой рабочий” в феврале 1951 г. начала его публиковать. Этот рассказ вошел в первую книгу молодого писателя “Сибиряк”,что круто раскрутило его жизнь.В качестве литературного сотрудника газеты он много разъезжает по краю, многое видит. Астафьев пишет более сотни корреспонденции, статей, очерков, свыше двух десятков рассказов. Печатает свои очерки и рассказы в альманахе “Прикамье”, с апреля начинает работать спецкором на областном радио. Творчество В. Астафьева автобиографично. Оно не исчерпывается произведениями, в которых бы элемент автобиографичности преобладал или был бы сознательно подчеркнут. Наряду с “Перевалом”, “Последним поклоном” и “Кражей” – произведениями явно личностными, есть “Стародуб”, “Пастух и пастушка”, “Царь-рыба” – повести с вымышленным сюжетом, к которым примыкают и многочисленные рассказы. Почти все книги:, изданные в Перми, первые очерки и рассказы встретили положительный отклик в печати. Эти годы можно считать началом профессиональной писательской деятельности В. Астафьева.
П.Астафьев - один из наиболее читаемых писателей двадцатого столетия. Родившийся до войны и познавший за свою жизнь много трудностей, он очень хорошо знал жизнь простого человека, душу и чувства…
Авґуст Ґлуп
Авґуст є першим щасливчиком, який потрапив до шоколадної фабрики. Це товстий, ненажерливий, жадібний хлопчик. Ось як він сам охарактеризував себе: «Я дуже люблю поїсти, особливо шоколад. Мені його завжди мало. Добре, що я знайшов золотий квиток і поїду на шоколадну фабрику — там справжня шоколадна річка. Ох, яка смакота! Я там наїмся…».
Авґуст Ґлуп, як вже було відзначено, першим знайшов золотий квиток. Першим він і вибув з загадкового змагання Віллі Вонки, оскільки звалився у шоколадну річку. Це розпещений і дурний хлопчик. Хоча обжерливість і нерозсудливість — це його єдині пороки, на відміну від інших учасників. Кругозір Авґуста настільки малий, що обмежується тільки помислами про їжу. Він не може навіть хоч трохи передбачити наслідки своїх вчинків. Крім того, цей хлопчик дуже безпорадний. Він у всьому залежитить від своїх батьків. Не може без мами й кроку ступити. Така безпорадність говорить про дуже сильний симбіоз. У симбіозі завжди беруть участь дві особи, кожна з яких як би трошки неповноцінна. Проте разом вони утворюють одну повноцінну особистість. Як правило, саме симбіотичні особистості схильні до згубних пристрастей: алкоголізм, переїдання, наркоманія. .
Віолетта Бореґард
Це дурнувата та нахабна дівчинка, яка стала чемпіонкою з жування жуйок. Її власний рекорд у жуванні однієї жуйки — три місяці підряд. Віолетті подобається чіпляти жуйки на стільці, кнопки ліфтів тощо. Вона впевнена, що переможе всіх, в чому її підтримує і наставляє мама.
Віолетта — сильна й амбітна спортсменка, що зібрала всі призи, які тільки можливо. Звичайно, все це обумовлено не її власними бажаннями, а бажаннями її матері. Остання, попри власну амбітність, за все своє життя завоювала лише один приз за обертання жезлами. Мати наполягає на тому, що бути чемпіоном і завойовувати перші місця — це найголовніше в житті. Іншими словами, вона дає зрозуміти, що якщо Віолетта не буде так робити, то вона не буде її любити.
Верука Солт
Це вередлива, заздрісна, нахабна дитина. Вона має багатого батька, який робить для своєї дочки все, що та забажає. Щоб виконати забаганку Веруки й знайти золотий квиток, він купив мільйон шоколадок. Верука — маленька, обділена любов’ю дівчинка, вона нещасна та самотня, хоча на перший погляд це не дуже помітно. Річ у тому, що батьки, замість того, щоб голубити свою дочку, проводити з нею час, цікавитися її переживаннями, внутрішнім світом, віддають перевагу зовнішнім проявам любові. Вони відкуповуються від дочки дорогими подарунками, оскільки є заможними людьми, живуть у достатку та можуть собі це дозволити. Батьки виконують всі примхи дочки, тому що не вміють висловлювати свої емоції та не розуміють, як це важливо. Мати Веруки — сама нещасна жінка, яка страждає і від примх дочки, і від байдужості чоловіка. Не знаючи себе, своїх істинних потреб і здібностей, вона топить свій біль і самотність в алкоголі.
Объяснение:
1.Астафьев верит, что добро все же восторжествует, и в каждом из нас верх возьмет человек, который будет относиться и природе и всем окружающим богатствам уважительно, а не потребительски. Только тогда получится достичь того извечного духовного единства человека и природы.(про произведения хз)
4.По мнению Астафьева, браконьерство - страшное зло. Браконьерами движет жажда наживы, желание урвать лишний кусок, чувство зависти. У каждого из них в уголовные и нравственные преступления.
Совершая насилие над природой, браконьеры сами морально разлагаются, не признают нравственные законы, объединяющие людей и природу.
Теряется человеческое в человеке- вот главная мысль, которая проходит красной нитью через произведение В.П.Астафьева.
5.
Известный писатель, лауреат Государственной премии, Виктор Петрович Астафьев родился 2 мая 1924 года в селе Овсянка Красноярского края в семье крестьянина Петра Павловича Астафьева. Его мать, Лидия Ильинична, погибла, когда сыну исполнилось восемь лет. Она утонула в Енисее. И ей он посвящает повести “Перевал”. Много позднее, в 1972 г., В. Астафьев скажет: “Ее мне не хватало всю жизнь и особенно остро не хватает сейчас, когда возраст как бы сравнивает меня со всеми пожившими людьми.Пошел в школу Астафьев, как и все, с 8 лет. А вот осенью, когда надо было учиться в пятом классе, с ним случилась беда: остался он один, учился кое-как и до марта 1937 г. В 1938 г. отец с мачехой разыскали Астафьева и забрали его домой. Достатка в семье не было, и через год он снова оказался в игарском детдоме. Тут на его жизненном пути встречается поэт Игнатий Дмитриевич Рождественский. В. И. Соколов и И. Д. Рождественский заметили живой огонек в душе беспокойного и впечатлительного подростка. В 1941 г. благополучно окончил 6-й класс. Поездка к отцу ничего не дала – отчуждение, возникшее за последние годы, лишь укрепилось. Юноша вернулся в Игарку и стал работать коневозчиком на кирпичном заводе, чтобы накопить денег и выехать из Заполярья в Красноярск. Осенью он с большим тру Дом добирается до города, така как уже шла война.
Но обнаружив “не к технике, уходит оттуда и оформляется в железнодорожную школу. Получив специальность, был направлен на работу на станцию Базаиха, там проработал всего 4 месяца и ушел в армию добровольцем. В 1942 г. его привезли в Новгород. Здесь он обучался в пехотном полку, убирал хлеб, учился на шофера, а весной 1943 г. отправился напередовую. До самого конца войны он оставался рядовым. В октябре 1945 г. В. Астафьев демобилизовался вместе со своей будущей женой Марией Семеновной Карякиной, они приехали в родной город жены Чусовой на Урале. В 1951 г. когда у них не бло ничего. И он пошел работать вахтером на мясокомбинат. Начал посещать литературный кружок и продолжал свое творчесво.
А газета “Чусовой рабочий” в феврале 1951 г. начала его публиковать. Этот рассказ вошел в первую книгу молодого писателя “Сибиряк”,что круто раскрутило его жизнь.В качестве литературного сотрудника газеты он много разъезжает по краю, многое видит. Астафьев пишет более сотни корреспонденции, статей, очерков, свыше двух десятков рассказов. Печатает свои очерки и рассказы в альманахе “Прикамье”, с апреля начинает работать спецкором на областном радио. Творчество В. Астафьева автобиографично. Оно не исчерпывается произведениями, в которых бы элемент автобиографичности преобладал или был бы сознательно подчеркнут. Наряду с “Перевалом”, “Последним поклоном” и “Кражей” – произведениями явно личностными, есть “Стародуб”, “Пастух и пастушка”, “Царь-рыба” – повести с вымышленным сюжетом, к которым примыкают и многочисленные рассказы. Почти все книги:, изданные в Перми, первые очерки и рассказы встретили положительный отклик в печати. Эти годы можно считать началом профессиональной писательской деятельности В. Астафьева.
П.Астафьев - один из наиболее читаемых писателей двадцатого столетия. Родившийся до войны и познавший за свою жизнь много трудностей, он очень хорошо знал жизнь простого человека, душу и чувства…
Объяснение: