Для Тараса Шевченка жіноча недоля була не просто однією з тем його творчості, а особистими переживаннями. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, котра передчасно померла Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки! жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною. Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя. А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність. Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
«Гуси-лебеди» — волшебная сказка о смелой девочке, которая своего братца. Но это произошло в самом конце сказки. А в начале её девочка ослушалась отца с матерью, строго-настрого запрещавших ей уходить со двора и её беречь братца. Как-то она заигралась с подружками — и братца унесли гуси-лебеди. В сказке ярко переданы подробности переживаний маленькой героини: «Пришла девочка, глядь — братца нету! Ахнула, кинулась туда-сюда — нету!».
Сказка очень динамична, в ней много глаголов движения, передающих внезапные и быстрые действия. Например, о гусях-лебедях говорится: «налетели», «подхватили», «унесли», «метнулись», «пропали». Они передают также всю остроту ситуации. Как и в любой волшебной сказке, в «Гусях-лебедях» есть чудесные выручающие из беды. Это и печка, и яблоня, и молочная речка, кисельные берега. Но они приходят на только тогда, когда девочка выполняет их съесть пирожок, затем яблочко, затем похлебать киселя из речки. Сказка привлекает занимательным сюжетом, даёт пример в беде, пример торжества добра над злом. Но она ещё и поучительна: хочешь, чтобы к тебе хорошо относились, умей сам уважать других.
Це, зрештою, його перша юнацька любов — Оксана Коваленко. Отже, жіноча доля для нього не тільки була соціальною, а й особистою трагедією. А доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!
жіночі образи Шевченка — це насамперед невигойна, найболючіша рана кріпацтва. Згадаймо назви його творів про жінок: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". Ці назви не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.
Десятки "благородних" поетів того часу вважали б неестетичним такий образ у своїй творчості, відвернулися б, побачивши таку жінку у житті. Шевченко не тільки не відвернувся і не тільки увів її у високий храм поезії, а назвав її своєю, рідною.
Шевченкові поеми кликали до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
А балади: "Причинна", "Тополя", "Русалка", "Утоплена", "Лілея" - у кожній з нихсвоя, окрема історія нещасливого кохання, нещасливого з вини соціальних умов. Кожна з них — це прокляття тим, хто загубив жіночу долю, знівечив красу, спаплюжив гідність.
Образи Шевченкових дівчат та жінок не лише багатостраждальні, а й, як правило, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-кріпачку, жінку-матір на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі. Це Ганна з поеми "Наймичка", Оксана з поеми "Слепая", Катерина і Марія з однойменних поем, Сова і багато інших, чиїх імен яких ми не знаємо. Мати з дитиною завжди була для Шевченка найсвітлішим образом, уособленням краси, ніжності і благородства.
«Гуси-лебеди» — волшебная сказка о смелой девочке, которая своего братца. Но это произошло в самом конце сказки. А в начале её девочка ослушалась отца с матерью, строго-настрого запрещавших ей уходить со двора и её беречь братца. Как-то она заигралась с подружками — и братца унесли гуси-лебеди. В сказке ярко переданы подробности переживаний маленькой героини: «Пришла девочка, глядь — братца нету! Ахнула, кинулась туда-сюда — нету!».
Сказка очень динамична, в ней много глаголов движения, передающих внезапные и быстрые действия. Например, о гусях-лебедях говорится: «налетели», «подхватили», «унесли», «метнулись», «пропали». Они передают также всю остроту ситуации. Как и в любой волшебной сказке, в «Гусях-лебедях» есть чудесные выручающие из беды. Это и печка, и яблоня, и молочная речка, кисельные берега. Но они приходят на только тогда, когда девочка выполняет их съесть пирожок, затем яблочко, затем похлебать киселя из речки. Сказка привлекает занимательным сюжетом, даёт пример в беде, пример торжества добра над злом. Но она ещё и поучительна: хочешь, чтобы к тебе хорошо относились, умей сам уважать других.