Я перечитую роман В. Скотта «Айвенго» і співчуваю красуні, якій не подароване долею нічого. Навіть у коханні вона може тільки втрачати - і втратить. Настільки, що прийде цілувати руки переможниці. А справа в тому, що її звуть Ребекка, вона донька Ісаака з Йорка. Вона - дівчина з народу, ненавидять і зневажають з багатьох причин. Одна з причин релігійна: юдейкою не може бути прийнятий в порядному товаристві, не може розраховувати на шлюб ні з Норманом, ні з Саксом. їй не піднятися вище коханки - а це вона вважає падінням. Друга причина в тому, що її співвітчизників, які не схильні вирішувати проблеми з мечем та списом в руках, великі господарі Англії зневажають як боягузів. Нарешті, вона багата. А феодали, її оточують, і простий; народ болісно заздрять діловим успіхам Ісаака з Йорка і не дарують їх його дочки.Однак саме вона і її батько беруть найактивнішу участь у долі головного героя - Айвенго. Це вони забезпечують його першокласним конем і міцними, красивими лицарськими обладунками, хоча це речі абсолютно не дешеві. Відомо, що хороший панцир коштував три-чотири хутори з усіма працівниками і начинням. І на руках Ребекки буде поранений Айвенго, і їй треба буде згадати всі уроки Міріам, кращою лікарі її народу. Саме її лікуванню має дякувати син Седрика, який залишився живий. Його благородство зможе тільки на подяку. Де я читав, що коханням може стати будь-яке почуття, навіть ненависть, але в жодному разі не вдячність. До того ж любити іновірку йому і в голову не прийде. Храмовники любить прекрасну єврейку. Єврейка любить благородного Айвенго. ... І Айвенго любить величну леді Ровена. Леді Ровена дозволяє себе любити.А сама ... Правда, не можу зрозуміти її ставлення до Айвенго. Вона нічого не зробила для нього. Правда, під час нашого знайомства з нею в домі Седріка Сакса вона охоче слухає розповідь про нові подвиги вигнанця Айвенго. Однак дівчині завжди приємно усвідомлювати, який незвичайний хлопець є її «прихильником». А порушення волі господаря будинку їй нічим яе загрожує, оскільки господар вважас її законною претенденткою на англійський троп і сповнений васальної поваги до неї. Правда, вона говорить дуже люб'язні слова після проголошення її Королевою Краси на турнірі. Але не вона зцілює його рани і не вона повстає проти батьківської волі і «громадської думки». Вона тільки чекає, нерухома, як статуя, спокійна і незворушна навіть під час полону. Все працює на неї і її зовнішність, і традиція їх ще дитячої дружби, і релігійна єдність, і впевненість у почуттях Айвенго. «Тому має додасться ще, а у бідного відніметься». Так воно і сталося. Перед навіки залишити Англію, бідна Ребекка прийде попрощатися і поцілує руку величній Ровена, як це зазвичай долунi були робити переможені на потіху переможцям.
