24 серпня 1991 року - це історичний рубіж, від якого починається відлік відродження Незалежної Української Держави. В умовах незалежності уже виросло юне покоління, яке вивчає правдиву історію своєї Батьківщини і творчість заборонених українських авторів. Та їх вивчення і усвідомлення дається трудно, бо привид радянської ідеології все ще блукає на терені України і в душах багатьох знедолених людей через тяжкі соціальні умови сьогодення. До того ж власне українських книжок видається дуже мало.
Радянська ідеологія прищеплювала українцям комплекс меншовартості - Україна не може бути самостійною, її щастя під зверхністю Москви. Прославлялись ті українці, які мали заслуги перед Москвою у боротьбі з власним народом (Щорс, Боженко та інші).
Істинні ж герої, що жертвували своїм життям заради незалежності України, оголошувались ворогами українського народу. До таких зараховувались і мільйони українців, виселених до Сибіру, і сотні тисяч замучених у катівнях і гулагах, і духовні світочі народу, що не давали позбавити народ пам'яті і піднімали його на боротьбу.
До багатьох замовчуваних героїв-патріотів належать і дві видатні постаті - Олег Ольжич і Олена Теліга. Їхні імена поступово, але все ж таки впевнено займають належні їм місця в українській літературі, в історії визвольної боротьби. Вони повертаються в Україну у своїх віршах, прозових творах, листах, у спогадах сучасників, друзів, у фотографіях та інших документах.
Особливо ж їхні твори потрібні молодому поколінню. Адже їхнє жертовне життя - це взірець для наслідування. На ньому має виховуватись юне покоління. Цього конче вимагає сьогоднішній духовний вакуум. Відкинувши радянську ідеологічну атрибутику, керманичі незалежної України не наважуються замінити її національною ідеєю. Вони й досі не зрозуміли, що "головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед широкого загалу її... наша нація, виключаючи небагатьох, - не націоналістична. Вона не має тієї могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває у найтяжчому рабстві".
Ці гіркі слова були сказані ще в 1905 році у відозві Української Народної Партії. Після цього була трагічна поразка Визвольних Змагань 1917-1921 років, про наслідки якої сказано у підсумковій Відозві Конгресу українських націоналістів, що відбувся у Відні у січні 1929 року: "Поневолення України змінило лише форму. Кількість окупантів української землі збільшилася. Але в огні боротьби вибуяло в українському народі незламне прагнення волі й остаточно оформився ідеал Незалежної Соборної Української Держави".
Цей ідеал ліг в основу нового українського світогляду, в основу українського націоналізму.
Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація породжує героїв. Ідея націоналізму стає для Олега Ольжича і Олени Теліги тим "абсолютом", який сам із себе формує увесь духовний світ цих поетів. Вона пронизує всю їхню творчість і кличе до дії:
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Так у поемі "Незнаному Воякові" формулює Олег Ольжич не лише творче, а й ідейне, політичне "вірую" - своє і своїх однодумців.
Одним із таких близьких однодумців Олега Ольжича була Олена Теліга - чарівна жінка, талановита поетеса, велика патріотка. Зростала Оленка в Петербурзі у достатках, під опікою гувернантки, яка навчила її німецької, французької та російської мов. Цими мовами вона оволоділа досить добре, а ось української не знала і українкою себе не усвідомлювала, за що пізніше не раз докоряла своїм батькам.
На шістнадцятому році свого життя Олена виїхала з України, надовго залишивши Київ.
Оточення молодих українських патріотів перетворило російськомовну панночку на свідому українку, націоналістку. Повернувшись у жовтні 1941 року в окупований німцями Київ, Олена Теліга всю свою енергію спрямувала на "гоєння ран нашої нації й на розбудову українського життя". Але це суперечило планам окупантів, і вони знищили її і її побратимів у Бабиному Яру. Олена Теліга розділила долю багатьох співвітчизників, які боролися за вільну Українську державу, але подвиги їхні, як і самі імена, не були відомі переважній більшості людей у радянській Україні.
Тепер Олена Теліга повернулась на Батьківщину, яку так палко любила.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Це були не просто поетичні рядки, а її життєве кредо.
Повернувшись в Україну посмертно, Олег Ольжич і Олена Теліга ще не здобули належного визнання через мізерність тиражів виданих їхніх творів.
Щоб хоч трохи задовольнити читацький попит, Видавництво імені Олени Теліги пропонує, передусім шкільній молоді, вибрані твори Олега Ольжича і Олени Теліги з ґрунтовними нарисами про їх життя і творчість, написаними відомим літературознавцем, академіком Миколою Жулинським. Сподіваємось, що книжка до учням глибше зрозуміти громадянський чин і відчути патріотичний пафос творів цих поетів-героїв.
Відповідь:
24 серпня 1991 року - це історичний рубіж, від якого починається відлік відродження Незалежної Української Держави. В умовах незалежності уже виросло юне покоління, яке вивчає правдиву історію своєї Батьківщини і творчість заборонених українських авторів. Та їх вивчення і усвідомлення дається трудно, бо привид радянської ідеології все ще блукає на терені України і в душах багатьох знедолених людей через тяжкі соціальні умови сьогодення. До того ж власне українських книжок видається дуже мало.
Радянська ідеологія прищеплювала українцям комплекс меншовартості - Україна не може бути самостійною, її щастя під зверхністю Москви. Прославлялись ті українці, які мали заслуги перед Москвою у боротьбі з власним народом (Щорс, Боженко та інші).
Істинні ж герої, що жертвували своїм життям заради незалежності України, оголошувались ворогами українського народу. До таких зараховувались і мільйони українців, виселених до Сибіру, і сотні тисяч замучених у катівнях і гулагах, і духовні світочі народу, що не давали позбавити народ пам'яті і піднімали його на боротьбу.
До багатьох замовчуваних героїв-патріотів належать і дві видатні постаті - Олег Ольжич і Олена Теліга. Їхні імена поступово, але все ж таки впевнено займають належні їм місця в українській літературі, в історії визвольної боротьби. Вони повертаються в Україну у своїх віршах, прозових творах, листах, у спогадах сучасників, друзів, у фотографіях та інших документах.
Особливо ж їхні твори потрібні молодому поколінню. Адже їхнє жертовне життя - це взірець для наслідування. На ньому має виховуватись юне покоління. Цього конче вимагає сьогоднішній духовний вакуум. Відкинувши радянську ідеологічну атрибутику, керманичі незалежної України не наважуються замінити її національною ідеєю. Вони й досі не зрозуміли, що "головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед широкого загалу її... наша нація, виключаючи небагатьох, - не націоналістична. Вона не має тієї могучої зброї для захисту своїх інтересів і через те вона перебуває у найтяжчому рабстві".
Ці гіркі слова були сказані ще в 1905 році у відозві Української Народної Партії. Після цього була трагічна поразка Визвольних Змагань 1917-1921 років, про наслідки якої сказано у підсумковій Відозві Конгресу українських націоналістів, що відбувся у Відні у січні 1929 року: "Поневолення України змінило лише форму. Кількість окупантів української землі збільшилася. Але в огні боротьби вибуяло в українському народі незламне прагнення волі й остаточно оформився ідеал Незалежної Соборної Української Держави".
Цей ідеал ліг в основу нового українського світогляду, в основу українського націоналізму.
Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація породжує героїв. Ідея націоналізму стає для Олега Ольжича і Олени Теліги тим "абсолютом", який сам із себе формує увесь духовний світ цих поетів. Вона пронизує всю їхню творчість і кличе до дії:
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Так у поемі "Незнаному Воякові" формулює Олег Ольжич не лише творче, а й ідейне, політичне "вірую" - своє і своїх однодумців.
Одним із таких близьких однодумців Олега Ольжича була Олена Теліга - чарівна жінка, талановита поетеса, велика патріотка. Зростала Оленка в Петербурзі у достатках, під опікою гувернантки, яка навчила її німецької, французької та російської мов. Цими мовами вона оволоділа досить добре, а ось української не знала і українкою себе не усвідомлювала, за що пізніше не раз докоряла своїм батькам.
На шістнадцятому році свого життя Олена виїхала з України, надовго залишивши Київ.
Оточення молодих українських патріотів перетворило російськомовну панночку на свідому українку, націоналістку. Повернувшись у жовтні 1941 року в окупований німцями Київ, Олена Теліга всю свою енергію спрямувала на "гоєння ран нашої нації й на розбудову українського життя". Але це суперечило планам окупантів, і вони знищили її і її побратимів у Бабиному Яру. Олена Теліга розділила долю багатьох співвітчизників, які боролися за вільну Українську державу, але подвиги їхні, як і самі імена, не були відомі переважній більшості людей у радянській Україні.
Тепер Олена Теліга повернулась на Батьківщину, яку так палко любила.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Це були не просто поетичні рядки, а її життєве кредо.
Повернувшись в Україну посмертно, Олег Ольжич і Олена Теліга ще не здобули належного визнання через мізерність тиражів виданих їхніх творів.
Щоб хоч трохи задовольнити читацький попит, Видавництво імені Олени Теліги пропонує, передусім шкільній молоді, вибрані твори Олега Ольжича і Олени Теліги з ґрунтовними нарисами про їх життя і творчість, написаними відомим літературознавцем, академіком Миколою Жулинським. Сподіваємось, що книжка до учням глибше зрозуміти громадянський чин і відчути патріотичний пафос творів цих поетів-героїв.
Пояснення: