ответ:Герой нашого часу перший в російській прозі лірико-психологічний роман, написаний Михайлом Юрійовичем Лермонтовим. Класика російської літератури. Вперше роман був виданий у Санкт-Петербурзі тиражем у 1000 примірників, в друкарні Іллі Глазунова в 1840 році у 2 книгах.В розділі «Максим Максимович» єдиний раз в романі відбулась випадкова зустріч трьох персонажів — головного персонажа роману Печоріна, самого Максим Максимовича та автора. Читач отримав рідкісну можливість побачити їх, оцінити їхній стан на той час і той щабель стосунків, якого вони досягли. Старий Максим Максимович виявився здатним на добрі і довгі дружні стосунки, бо возив не потрібні йому щоденники Печоріна, аби при нагоді повернути їх (а міг би давно викинути). Ймовірно, Печорін старанно вивчав самого себе в щоденниках і відкрив, що був здатен на щось значне в діяльності, але не склалось і доля — не подарувала. Тому під час зустрічі він і постає таким розчарованим, майже байдужим і до Максим Максимовича, і до власних щоденників. Покинуті щоденники відразу отримали значення для автора, котрий зробив усе можливе, аби заволодіти ними, бо це справжні ключі до живої душі випадково зустрінутого військового. Як окремі записи щоденника (що джерела — надто відверті) і постають перед читачем частини роману, не довіряти яким — важко.Розділ «Княжна Мері» міг би добре потішити невибагливих читачів, адже в ньому відверто багато різного кохання. Княгиня Ліговська любить доньку і ладна піти на компроміс заради щастя Мері, як на англійський манер вона кличе дочку. Грушницький милується собою в солдатській шинелі і палко бажає отримати взиску з власного маскараду, перш за все серед курортних жінок. Печорін кохає Віру і має взаємність, котрою мало хто може похвалитися. Мері закохана в Печоріна, але не має взаємин і не може їх мати, бо серце Григорія давно віддане Вірі. Але вона заміжня пані і її чоловік не може поступитися власною дружиною заради задерикуватого офіцера. Багато чого пояснює черговий запис в щоденнику Григорія Печоріна від третього червня
ответ:Герой нашого часу перший в російській прозі лірико-психологічний роман, написаний Михайлом Юрійовичем Лермонтовим. Класика російської літератури. Вперше роман був виданий у Санкт-Петербурзі тиражем у 1000 примірників, в друкарні Іллі Глазунова в 1840 році у 2 книгах.В розділі «Максим Максимович» єдиний раз в романі відбулась випадкова зустріч трьох персонажів — головного персонажа роману Печоріна, самого Максим Максимовича та автора. Читач отримав рідкісну можливість побачити їх, оцінити їхній стан на той час і той щабель стосунків, якого вони досягли. Старий Максим Максимович виявився здатним на добрі і довгі дружні стосунки, бо возив не потрібні йому щоденники Печоріна, аби при нагоді повернути їх (а міг би давно викинути). Ймовірно, Печорін старанно вивчав самого себе в щоденниках і відкрив, що був здатен на щось значне в діяльності, але не склалось і доля — не подарувала. Тому під час зустрічі він і постає таким розчарованим, майже байдужим і до Максим Максимовича, і до власних щоденників. Покинуті щоденники відразу отримали значення для автора, котрий зробив усе можливе, аби заволодіти ними, бо це справжні ключі до живої душі випадково зустрінутого військового. Як окремі записи щоденника (що джерела — надто відверті) і постають перед читачем частини роману, не довіряти яким — важко.Розділ «Княжна Мері» міг би добре потішити невибагливих читачів, адже в ньому відверто багато різного кохання. Княгиня Ліговська любить доньку і ладна піти на компроміс заради щастя Мері, як на англійський манер вона кличе дочку. Грушницький милується собою в солдатській шинелі і палко бажає отримати взиску з власного маскараду, перш за все серед курортних жінок. Печорін кохає Віру і має взаємність, котрою мало хто може похвалитися. Мері закохана в Печоріна, але не має взаємин і не може їх мати, бо серце Григорія давно віддане Вірі. Але вона заміжня пані і її чоловік не може поступитися власною дружиною заради задерикуватого офіцера. Багато чого пояснює черговий запис в щоденнику Григорія Печоріна від третього червня
Объяснение: