Портрет - картина, рисунок или фотография с изображением лица, фигуры какого-нибудь человека.
2. Портрет (фр. portrait, от старофранц. portraire — «воспроизводить что-либо черта в черту», устар. парсуна — от лат. persona — «личность; особа») — изображение или описание какого-либо человека либо группы людей, существующих или существовавших в реальной действительности, в том числе художественными средствами (живописи, графики, гравюры, скульптуры, фотографии, полиграфии), а также в литературе и криминалистике (словесный портрет). Портрет в литературе — одно из средств художественной характеристики, состоящее в том, что писатель раскрывает типический характер своих героев и выражает своё идейное отношение к ним через изображение внешности героев: их фигуры, лица, одежды, движений, жестов и манер. В изобразительном искусстве портрет — это самостоятельный жанр, целью которого является отображение визуальных характеристик модели. «На портрете изображается внешний облик (а через него и внутренний мир) конкретного, реального, существовавшего в или существующего в настоящем человека». Портрет — это повторение в пластических формах, линиях и красках живого лица, и одновременно при этом его идейно-художественная интерпретация.
«крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих…», – рипить пекельна брама, і два поети, данте і віргілій, відправляються в дивовижну мандрівку. чимало побачать вони на своєму шляху. пройдуть вони повз пишний замок, облитий ясним світлом, де перебувають славетні герої старовини, побувають у страшному підземеллі, в якому караються грішні душі, потраплять до пекельного міста діте, дійдуть до самого осередку землі, де в льодовій скелі терпить найтяжчу муку сам люцифер, пан і в’язень цього світу страждання.
ще до них у потойбічних світах побували й інші герої. щоб дізнатися про свою долю, викликав душу померлого віщуна тіресія велемудрий одіссей. від свого покійного батька анхіза довідався про майбутнє славного риму еней, герой віргілієвої «енеїди». цілу низку сюжетів дає нам і середньовіччя. ще в iv сторіччі з’явилося так зване «видіння павла», започаткувало розвиток цілого кола ірландських легенд про відвідини пекла та раю. вже в xii сторіччі було написано славетне «видіння тунгдала», герой якого після своєї смерті потрапив до пекла, однак повернувся на землю, щоб оповідати людям про неодворотність божої відплати.
серед цих оповідей, або так званих «візій», поема данте посідає особливе місце. попередники поета, античні співці, використовуючи цей сюжет, пов’язували його з мотивом пророцтва, намагаючись перевершити обмеженість людських знань про майбутнє. християнські автори відкривали завісу невідомого, щоб нажахати людину ницістю її гріховного існування. все це є і в «божественній комедії» данте. однак є і дещо своє, неповторне. в листі до правителя верони кангранде делла скала данте пише: «ціль поеми – вирвати людей, живущих нині, із стану мізерії і до стану щастя. той вид філософії, який у поемі є керівним, це етика, бо ж поема написана і в цілому, і в частинах не для споглядальних цілей, а для дії». і далі: «предмет поеми – людина, що силою своєї волі, через заслугу або незаслугу, підпадає справедливій відплаті або карі». саме про людину, про її поривання до щастя, її мізерність та її велич і розповідає славетна поема.
«божественну комедію» було написано в 1307 – 1321 роках. це був час, який в історії культури дістав назву передвідродження. зростає інтерес до людської особистості, до її земних радощів і сподівань. поступово починає формуватися новий гуманістичний тип мислення, остаточне становлення якого буде пов’язане з добою відродження. однак віра в необмежені можливості людської природи, в неповторність людської індивідуальності зароджується саме тепер. цей процес і відтворює геніальна поема данте, що є одночасно синтезом середньовічної культури і прологом до культури відродження. «данте являється найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й коріниться в минувщині», – стверджує і. франко, шанувальник і дослідник дантової поезії.
ця своєрідна двоїстість знаходить свій відбиток і в художній манері поета. данте назвав свою поему «комедія» за усталеними середньовічними канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно, а закінчувалися щасливо. епітетом «божественна», тобто «прекрасна», поему наділив перший біограф данте, автор славетного «декамерона» дж. боккачо.
композиція поеми є складною і одночасно довершеною. за її основу данте бере цифру «з» та похідні від неї. відомо, що уявлення про магічне значення чисел існували з прадавніх часів. ще з дитячих казок ми пам’ятаємо трьох братів, три шляхи, які відкриваються перед героєм… майже в кожній язичницькій міфології є образ світового дерева, будова якого мала відтворювати структуру космосу. і знову зустрічаємо цифру «з». коріння дерева – потойбічний світ. стовбур – земля, гілля – небо. потрійним є і вимір часу: минуле – сучасне – майбутнє. або: предки – сучасники – нащадки. за часів середньовіччя магічний зміст цієї дивної цифри розширюється, поєднуючись із святою трійцею. як символ всього, що має своє становлення, розвиток і завершення, «трійка» надзвичайно пасувала до задуму поета. «божественна комедія» поділена на три частини (кантики) – «пекло», «чистилище», «рай». кожна частина має 33 пісні, написані терцинами (потрійна рима). з трьох рядків складається кожна строфа. разом із вступом кількість пісень в поемі сягає, таким чином, числа 100. квадрат десяти символізує тут абсолютну довершеність.
Портрет - картина, рисунок или фотография с изображением лица, фигуры какого-нибудь человека.
2. Портрет (фр. portrait, от старофранц. portraire — «воспроизводить что-либо черта в черту», устар. парсуна — от лат. persona — «личность; особа») — изображение или описание какого-либо человека либо группы людей, существующих или существовавших в реальной действительности, в том числе художественными средствами (живописи, графики, гравюры, скульптуры, фотографии, полиграфии), а также в литературе и криминалистике (словесный портрет). Портрет в литературе — одно из средств художественной характеристики, состоящее в том, что писатель раскрывает типический характер своих героев и выражает своё идейное отношение к ним через изображение внешности героев: их фигуры, лица, одежды, движений, жестов и манер. В изобразительном искусстве портрет — это самостоятельный жанр, целью которого является отображение визуальных характеристик модели. «На портрете изображается внешний облик (а через него и внутренний мир) конкретного, реального, существовавшего в или существующего в настоящем человека». Портрет — это повторение в пластических формах, линиях и красках живого лица, и одновременно при этом его идейно-художественная интерпретация.
«крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих…», – рипить пекельна брама, і два поети, данте і віргілій, відправляються в дивовижну мандрівку. чимало побачать вони на своєму шляху. пройдуть вони повз пишний замок, облитий ясним світлом, де перебувають славетні герої старовини, побувають у страшному підземеллі, в якому караються грішні душі, потраплять до пекельного міста діте, дійдуть до самого осередку землі, де в льодовій скелі терпить найтяжчу муку сам люцифер, пан і в’язень цього світу страждання.
ще до них у потойбічних світах побували й інші герої. щоб дізнатися про свою долю, викликав душу померлого віщуна тіресія велемудрий одіссей. від свого покійного батька анхіза довідався про майбутнє славного риму еней, герой віргілієвої «енеїди». цілу низку сюжетів дає нам і середньовіччя. ще в iv сторіччі з’явилося так зване «видіння павла», започаткувало розвиток цілого кола ірландських легенд про відвідини пекла та раю. вже в xii сторіччі було написано славетне «видіння тунгдала», герой якого після своєї смерті потрапив до пекла, однак повернувся на землю, щоб оповідати людям про неодворотність божої відплати.
серед цих оповідей, або так званих «візій», поема данте посідає особливе місце. попередники поета, античні співці, використовуючи цей сюжет, пов’язували його з мотивом пророцтва, намагаючись перевершити обмеженість людських знань про майбутнє. християнські автори відкривали завісу невідомого, щоб нажахати людину ницістю її гріховного існування. все це є і в «божественній комедії» данте. однак є і дещо своє, неповторне. в листі до правителя верони кангранде делла скала данте пише: «ціль поеми – вирвати людей, живущих нині, із стану мізерії і до стану щастя. той вид філософії, який у поемі є керівним, це етика, бо ж поема написана і в цілому, і в частинах не для споглядальних цілей, а для дії». і далі: «предмет поеми – людина, що силою своєї волі, через заслугу або незаслугу, підпадає справедливій відплаті або карі». саме про людину, про її поривання до щастя, її мізерність та її велич і розповідає славетна поема.
«божественну комедію» було написано в 1307 – 1321 роках. це був час, який в історії культури дістав назву передвідродження. зростає інтерес до людської особистості, до її земних радощів і сподівань. поступово починає формуватися новий гуманістичний тип мислення, остаточне становлення якого буде пов’язане з добою відродження. однак віра в необмежені можливості людської природи, в неповторність людської індивідуальності зароджується саме тепер. цей процес і відтворює геніальна поема данте, що є одночасно синтезом середньовічної культури і прологом до культури відродження. «данте являється найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо середніми віками. вся культура, всі вірування, всі муки та надії тих часів знайшли вираз у його поемі. та рівночасно як людина геніальна він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками й коріниться в минувщині», – стверджує і. франко, шанувальник і дослідник дантової поезії.
ця своєрідна двоїстість знаходить свій відбиток і в художній манері поета. данте назвав свою поему «комедія» за усталеними середньовічними канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно, а закінчувалися щасливо. епітетом «божественна», тобто «прекрасна», поему наділив перший біограф данте, автор славетного «декамерона» дж. боккачо.
композиція поеми є складною і одночасно довершеною. за її основу данте бере цифру «з» та похідні від неї. відомо, що уявлення про магічне значення чисел існували з прадавніх часів. ще з дитячих казок ми пам’ятаємо трьох братів, три шляхи, які відкриваються перед героєм… майже в кожній язичницькій міфології є образ світового дерева, будова якого мала відтворювати структуру космосу. і знову зустрічаємо цифру «з». коріння дерева – потойбічний світ. стовбур – земля, гілля – небо. потрійним є і вимір часу: минуле – сучасне – майбутнє. або: предки – сучасники – нащадки. за часів середньовіччя магічний зміст цієї дивної цифри розширюється, поєднуючись із святою трійцею. як символ всього, що має своє становлення, розвиток і завершення, «трійка» надзвичайно пасувала до задуму поета. «божественна комедія» поділена на три частини (кантики) – «пекло», «чистилище», «рай». кожна частина має 33 пісні, написані терцинами (потрійна рима). з трьох рядків складається кожна строфа. разом із вступом кількість пісень в поемі сягає, таким чином, числа 100. квадрат десяти символізує тут абсолютну довершеність.