Семья Мироновых в произведении Александра Сергеевича Пушкина “Капитанская дочка” играет большую роль не только в плане сюжетной линии, но и потому, что отражает в себе яркие проявления нравственного вопроса. Семья состоит из трёх человек: Иван Кузьмич, Василиса Егоровна их их дочь Мария Иванова. В центре семьи, по традиционному обычаю, стоит отец – комендант Белогорской крепости; человек слова и храброго характера, ценности которого просты, но наделены моральными началами. Очень похожа на своего супруга Василиса Егоровна – добрая и порядочная женщина, живущая по типичным, незамысловатым порядкам. Подчёркивает эту человеческую русскую “простоту” и домашняя обстановка: здесь нет роскоши – всё скромно и неприхотливо. Не смотря на отсутствие помпезной, праздной атмосферы, члены семьи дружны между собой, потому всегда готовы прийти на друг другу. Акцентирует внимание автор и на нравственной составляющей семьи: каждый верен чести и долгу. В особенности это заметно в поведении Ивана Миронова, который, находясь под пытками врага, продолжает быть преданным Родине и присяге. Жена Ивана тоже не поддаётся Емельяну Пугачёву, потому вместе с мужем и умирает трагической смертью. В живых остаётся лишь дочь Маша Миронова, которая, не смотря на природную боязливость и стеснительность, находит силы для того, чтобы преодолеть все трудности: героиня не только сохраняет любовное чувство к Петру Гринёву, но и в дальнейшем находит храбрость рассказать о несправедливости самой императрице.
XII століття належало до періоду, який історики Європи класифікують як Високе середньовіччя. Продовжувалося зростання населення та утворення міст. Центральною політичною силою Європи була Священна Римська імперія. Боротьба імператорів зі Святим Престолом завершилася підписанням Вормського конкордату, за яким церква відстояла права обрання ієрархів на противагу світським правителям. Північна Італія й надалі залишалася головним центром політичного протистояння, в якому міста-республіки намагалися зберегти самоуправління й незалежність. Продовжувалася Реконкіста на Піренейському півострові, де Альморавідів змінили Альмохади.
Боротьба за Святу Землю між хрестоносцями та мусульманами завершилася падінням Єрусалима, захопленого військами Аюбідів на чолі з Салах ад-Діном. Припинив існування Фатімідський халіфат, і сунізм взяв гору над шиїзмом в Єгипті.
У Київській Русі це були часи занепаду влади Києва, який втратив своє економічне значення, й роздробленості.
Семья Мироновых в произведении Александра Сергеевича Пушкина “Капитанская дочка” играет большую роль не только в плане сюжетной линии, но и потому, что отражает в себе яркие проявления нравственного вопроса. Семья состоит из трёх человек: Иван Кузьмич, Василиса Егоровна их их дочь Мария Иванова. В центре семьи, по традиционному обычаю, стоит отец – комендант Белогорской крепости; человек слова и храброго характера, ценности которого просты, но наделены моральными началами. Очень похожа на своего супруга Василиса Егоровна – добрая и порядочная женщина, живущая по типичным, незамысловатым порядкам. Подчёркивает эту человеческую русскую “простоту” и домашняя обстановка: здесь нет роскоши – всё скромно и неприхотливо. Не смотря на отсутствие помпезной, праздной атмосферы, члены семьи дружны между собой, потому всегда готовы прийти на друг другу. Акцентирует внимание автор и на нравственной составляющей семьи: каждый верен чести и долгу. В особенности это заметно в поведении Ивана Миронова, который, находясь под пытками врага, продолжает быть преданным Родине и присяге. Жена Ивана тоже не поддаётся Емельяну Пугачёву, потому вместе с мужем и умирает трагической смертью. В живых остаётся лишь дочь Маша Миронова, которая, не смотря на природную боязливость и стеснительность, находит силы для того, чтобы преодолеть все трудности: героиня не только сохраняет любовное чувство к Петру Гринёву, но и в дальнейшем находит храбрость рассказать о несправедливости самой императрице.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/question/semya-mironovyh-i-grinevyh-v-povesti-kapitanskaya-dochka-pushkina-sochinenie-86247
Объяснение:
XII століття належало до періоду, який історики Європи класифікують як Високе середньовіччя. Продовжувалося зростання населення та утворення міст. Центральною політичною силою Європи була Священна Римська імперія. Боротьба імператорів зі Святим Престолом завершилася підписанням Вормського конкордату, за яким церква відстояла права обрання ієрархів на противагу світським правителям. Північна Італія й надалі залишалася головним центром політичного протистояння, в якому міста-республіки намагалися зберегти самоуправління й незалежність. Продовжувалася Реконкіста на Піренейському півострові, де Альморавідів змінили Альмохади.
Боротьба за Святу Землю між хрестоносцями та мусульманами завершилася падінням Єрусалима, захопленого військами Аюбідів на чолі з Салах ад-Діном. Припинив існування Фатімідський халіфат, і сунізм взяв гору над шиїзмом в Єгипті.
У Київській Русі це були часи занепаду влади Києва, який втратив своє економічне значення, й роздробленості.