у старих літописах згадується, що в києві правил олег. він зробив удалі походи на цареград, убік каспійського моря, звільнивши землі від набігів хазар, а для російських купців уклав з візантією вигідний торговельний договір. про князя олегові було складено багато пісень, легенд і переказів. народ оспівував його мудрість, .уміння пророкувати майбутнє, його талант чудового воєначальника, розумного, безстрашного й спритного. наприклад, коли греки перекрили ланцюгами босфорська протока, олег поставив тури на колеса й привів військо до царьграду. великий поет олександр сергійович пушкін оспівав подвиги князя олега в «пісні про віщого олега». а. с. пушкін розповідає про нього як про билинного богатиря. олег багато робив походів, багато боровся, але доля берегла його. пушкін любив і знав російську історію, «переказу століть». у легенді про князя олегові і його коні поета зацікавила тема долі, неминучості визначеної долі. але вірш не тільки про це. у ньому звучить і горда впевненість у праві поета на вільне проходження своєї думки, і співзвучна древньому поданню віра в те, що поети — провісники вищої волі.
волхви не бояться могутніх владик,і князівський дарунок їм не потрібний.правдива і вільна їхня віща моваи с волею небесною дружня.правду не можна не купити, не обійти.
олег позбувається, як йому здається, від погрози смерті, відсилає коня, що повинен, по пророкуванню чарівника, зіграти фатальну роль. але через багато років, коли він думає, що небезпека минула — кінь мертвий, — доля наздоганяє князя. він торкає череп коня:
з мертвої глави гробова змія, сичачи, тим часом виповзала.
розказана а. с. пушкіним легенда про славного князя олегові наводить на думці про те, що в кожного своя доля, її не обдуриш, і друзів своїх потрібно любити, берегти й не розставатися з ними при житті.
После прочтения этого произведения, мне стало жалко "гуттаперчевого мальчика". ведь он был так несчастен и одинок. он лишился матери, ему и при ней жилось голодно и холодно, но всё же это родной человек. после его судьбу устраивала прачка варвара, которая не думая, отдала маленького беззащитного ребёнка в руки акробата беккера. ну как так можно? я долго думала над всем этим. а что было после? ребёнок рос и воспитывался в жутких условиях, он был питомцем. некому было его приласкать. только клоун эдварс понимает мальчика, он даже подарил ему щенка, оно беккер понимал этого и избавился от собаки, в добавок прибавил мальчишке и клоуну. и вот спрашивается вопрос, как так? эдварс - клоун, пьяница, которого только и продержаться до конца смены, и то понимает ребёнка. и "гутоперчивый мальчик" всячески тянется к нему, но беккер отталкивает его. вот наступил момент выступления. рассклеили афиши, раздали листовки. в дом, где работала вера, привозят детей, им обещали сводить их на представление. и тот самый день. "гутоперчивый мальчик" должен выполнять сложный трюк, он слаб. публика просит, чтобы всё это прекратилось. что мы видим? даже народ понимает, что ребёнку это тяжело, они понимают происходящее, боятся за ребёнка. но беккеру всё равно. выполняя трюкре мальчик срывается и падает на арену. публика замирает. тело маленького акробата забирает эдварс, явно уже уступивший в полосу запоя. соня, тётя тех самых детей, заходит в комнату веры и видит на её лице слёзы. я думаю, что вера в конце концов поняла, какую она совершила ошибку. она отдала ребёнка на произвол судьбы. он погиб из-за неё. она плачет, но его уже не вернуть. на следующий день из афиш номер "гуттаперчивый мальчик" убирают.
у старих літописах згадується, що в києві правил олег. він зробив удалі походи на цареград, убік каспійського моря, звільнивши землі від набігів хазар, а для російських купців уклав з візантією вигідний торговельний договір. про князя олегові було складено багато пісень, легенд і переказів. народ оспівував його мудрість, .уміння пророкувати майбутнє, його талант чудового воєначальника, розумного, безстрашного й спритного. наприклад, коли греки перекрили ланцюгами босфорська протока, олег поставив тури на колеса й привів військо до царьграду. великий поет олександр сергійович пушкін оспівав подвиги князя олега в «пісні про віщого олега». а. с. пушкін розповідає про нього як про билинного богатиря. олег багато робив походів, багато боровся, але доля берегла його. пушкін любив і знав російську історію, «переказу століть». у легенді про князя олегові і його коні поета зацікавила тема долі, неминучості визначеної долі. але вірш не тільки про це. у ньому звучить і горда впевненість у праві поета на вільне проходження своєї думки, і співзвучна древньому поданню віра в те, що поети — провісники вищої волі.
волхви не бояться могутніх владик,і князівський дарунок їм не потрібний.правдива і вільна їхня віща моваи с волею небесною дружня.правду не можна не купити, не обійти.олег позбувається, як йому здається, від погрози смерті, відсилає коня, що повинен, по пророкуванню чарівника, зіграти фатальну роль. але через багато років, коли він думає, що небезпека минула — кінь мертвий, — доля наздоганяє князя. він торкає череп коня:
з мертвої глави гробова змія, сичачи, тим часом виповзала.розказана а. с. пушкіним легенда про славного князя олегові наводить на думці про те, що в кожного своя доля, її не обдуриш, і друзів своїх потрібно любити, берегти й не розставатися з ними при житті.