Человек – существо социальное, человек всегда находится в какой-то группе. Если человек находится вне социума, он является человеком асоциальным. Все мы принадлежим к тем или иным социальным группам и объединяемся в социальные общности. Причём, мы можем сразу принадлежать к нескольким социальным общностям. Одновременно я могу принадлежать к определенному народу, стране, поколению, месту жительства, месту учебы и т.д.
Отношение к той или иной группе определяется воспитанием, предпочтениями, характером, местом жительства и многим другим. Если в младенчестве принадлежность нас к той или иной группе определяют родители, то по мере взросления, мы сами отдаём предпочтение какой-либо социальной группе. Люди объединяются в социальные группы, если у них есть устойчивые социальные связи, статусы и роли в процессе какой-либо деятельности, общие нормы и ценности по важным для группы вопросам, общественная потребность, которую реализует эта социальная общность.
Так, например, есть группа студентов, которая объединяет людей с общими интересами и социальными взаимосвязями, что регулируются определенными нормами.
Группы могут быть формальными и неформальными, в основе социальных групп лежит взаимо . Человек, относя себя к какой-либо группе, начинает говорить и думать «мы» вместо «я», у него появляется чувство отличия от других групп и чувство идентификации себя в группе. Таким образом, человек, который живет в обществе, всегда находится в рамках той или иной социальной группы.
Із прадідівських часів до нас прийшли думи та пісні. Багато століть лунають вони над нашою землею, як живий голос далеких предків.
Козаччина. XV століття. Постають перед уявою часи кривавих і спустошливих нападів татар і турків на Україну. Першим бастіоном, який приймав на себе найміцніші удари хижих орд, була Запорозька Січ. Відважні оборонці мужньо захищали рідний край, визволяли побратимів з неволі. Історія України знає немало відчайдушних походів козаків.
Не міг не торкнутися цієї теми український народ у своїх піснях і думах. Героїчна боротьба за волю запорозького козацтва, час звитяги відтворені в багатьох фольклорних творах.
Живі образи козацької сміливості, бадьорості, вільного, буйного, безжурного життя постають перед нами в історичних піснях про боротьбу з турками і татарами. Кращі риси запорожців, а саме: безстрашність у боях і походах, добродушність, вірність рідному народові — відтворено в образі легендарного Байди, князя Дмитра Вишневецького — першого козацького ватажка в пісні „В Цареграді на риночку“ („Пісня про Байду“). Про боротьбу за волю, муки, яких зазнали українські козаки від поневолювачів, розповідає і пісня „Ой, Морозе, Морозенку“. Автор змалює страшну смерть молодого козака, улюбленця народу і водночас народне замилування його відвагою, його молодечим запалом, буйною волелюбною вдачею.
Широкої популярності набула маршова козацька пісня „Ой, на горі женці жнуть“, де звучить глибока любов до запорозького війська і його ватажків — Дорошенка та Сагайдачного.
Знайшла своє відображення в піснях і боротьба з польською шляхтою. Пісня „Розлилися круті бережечки“ дає уяву про визвольні війни 1648-1654 років. Народ не хотів миритися зі смертю своїх улюблених героїв, для нього вони залишалися завжди живими.
Чільне місце в цих піснях посідає постать Богдана Хмельницького („Чи не той то Хміль“). Патріотизм і мужність Данила Нечая, його битву і героїчну смерть під містечком Красним оспівано в пісні „Ой, з-за гори високої“.
Тема козаччини знайшла своє відображення і в українських думах про боротьбу проти загарбників рідних земель. Найстаріша дума „Козак Голота“ розповідає нам про простого козака-воїна, „який не боїться ні огня, ні меча“, хоробрий і розумний. Безумовно у прямому поєдинку Голота, який захищає рідну землю, перемагає злого ворога.
У думі „Самійло Кішка“ народ уславлює небувалий подвиг запорозького гетьмана. Тяжка турецька неволя, яка б вона не буладовга, не вбила в серці Самійла Кішки ні любові, ні козацького завзяття і хисту. Він зробив, здавалося, неможливе — врятувався з неволі сам, та ще й друзів.
Маруся Богуславка — взірець мужньої жінки-патріотки, яка і в чужому оточенні знаходить у собі сили й мужність, щоб виконати свій обов'язок української громадянки, святий обов'язок перед народом, постає перед нами в однойменній думі.
„Хмельницький і Барабаш“ — приклад патріотизму, поваги і турботи про свій народ з боку кращих його синів — бойового козацтва і зрадництва тієї частини козацької старшини, котра не зважала на народні інтереси. Про визвольну війну проти польської шляхти розповідається і в думах „Корсунська перемога“, „Іван Богун“, „Про смерть Богдана Хмельницького“. Ще в ті далекі часи, коли створювалися ці народні шедеври, український народ пов'язував ідею державності з чесним служінням Батьківщині, патріотизмом, відданістю.
Історія козаччини завжди непокоїла українців. Старі думи козачі, пісні всьому світові відомі. Вони пройняті сумом, повиті жуpбою. Велику значимість фольклоpу для Батьківщини, для українців відзначав у своїх творах Тарас Шевченко:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Багатюща народна літературна спадщина спонукає нас пишатися і минувшиною України, гордитися тим, що звемося українцями.
Человек в группе
Человек – существо социальное, человек всегда находится в какой-то группе. Если человек находится вне социума, он является человеком асоциальным. Все мы принадлежим к тем или иным социальным группам и объединяемся в социальные общности. Причём, мы можем сразу принадлежать к нескольким социальным общностям. Одновременно я могу принадлежать к определенному народу, стране, поколению, месту жительства, месту учебы и т.д.
Отношение к той или иной группе определяется воспитанием, предпочтениями, характером, местом жительства и многим другим. Если в младенчестве принадлежность нас к той или иной группе определяют родители, то по мере взросления, мы сами отдаём предпочтение какой-либо социальной группе. Люди объединяются в социальные группы, если у них есть устойчивые социальные связи, статусы и роли в процессе какой-либо деятельности, общие нормы и ценности по важным для группы вопросам, общественная потребность, которую реализует эта социальная общность.
Так, например, есть группа студентов, которая объединяет людей с общими интересами и социальными взаимосвязями, что регулируются определенными нормами.
Группы могут быть формальными и неформальными, в основе социальных групп лежит взаимо . Человек, относя себя к какой-либо группе, начинает говорить и думать «мы» вместо «я», у него появляется чувство отличия от других групп и чувство идентификации себя в группе. Таким образом, человек, который живет в обществе, всегда находится в рамках той или иной социальной группы.
Объяснение:
Объяснение:
Текст 1
Із прадідівських часів до нас прийшли думи та пісні. Багато століть лунають вони над нашою землею, як живий голос далеких предків.
Козаччина. XV століття. Постають перед уявою часи кривавих і спустошливих нападів татар і турків на Україну. Першим бастіоном, який приймав на себе найміцніші удари хижих орд, була Запорозька Січ. Відважні оборонці мужньо захищали рідний край, визволяли побратимів з неволі. Історія України знає немало відчайдушних походів козаків.
Не міг не торкнутися цієї теми український народ у своїх піснях і думах. Героїчна боротьба за волю запорозького козацтва, час звитяги відтворені в багатьох фольклорних творах.
Живі образи козацької сміливості, бадьорості, вільного, буйного, безжурного життя постають перед нами в історичних піснях про боротьбу з турками і татарами. Кращі риси запорожців, а саме: безстрашність у боях і походах, добродушність, вірність рідному народові — відтворено в образі легендарного Байди, князя Дмитра Вишневецького — першого козацького ватажка в пісні „В Цареграді на риночку“ („Пісня про Байду“). Про боротьбу за волю, муки, яких зазнали українські козаки від поневолювачів, розповідає і пісня „Ой, Морозе, Морозенку“. Автор змалює страшну смерть молодого козака, улюбленця народу і водночас народне замилування його відвагою, його молодечим запалом, буйною волелюбною вдачею.
Широкої популярності набула маршова козацька пісня „Ой, на горі женці жнуть“, де звучить глибока любов до запорозького війська і його ватажків — Дорошенка та Сагайдачного.
Знайшла своє відображення в піснях і боротьба з польською шляхтою. Пісня „Розлилися круті бережечки“ дає уяву про визвольні війни 1648-1654 років. Народ не хотів миритися зі смертю своїх улюблених героїв, для нього вони залишалися завжди живими.
Чільне місце в цих піснях посідає постать Богдана Хмельницького („Чи не той то Хміль“). Патріотизм і мужність Данила Нечая, його битву і героїчну смерть під містечком Красним оспівано в пісні „Ой, з-за гори високої“.
Тема козаччини знайшла своє відображення і в українських думах про боротьбу проти загарбників рідних земель. Найстаріша дума „Козак Голота“ розповідає нам про простого козака-воїна, „який не боїться ні огня, ні меча“, хоробрий і розумний. Безумовно у прямому поєдинку Голота, який захищає рідну землю, перемагає злого ворога.
У думі „Самійло Кішка“ народ уславлює небувалий подвиг запорозького гетьмана. Тяжка турецька неволя, яка б вона не буладовга, не вбила в серці Самійла Кішки ні любові, ні козацького завзяття і хисту. Він зробив, здавалося, неможливе — врятувався з неволі сам, та ще й друзів.
Маруся Богуславка — взірець мужньої жінки-патріотки, яка і в чужому оточенні знаходить у собі сили й мужність, щоб виконати свій обов'язок української громадянки, святий обов'язок перед народом, постає перед нами в однойменній думі.
„Хмельницький і Барабаш“ — приклад патріотизму, поваги і турботи про свій народ з боку кращих його синів — бойового козацтва і зрадництва тієї частини козацької старшини, котра не зважала на народні інтереси. Про визвольну війну проти польської шляхти розповідається і в думах „Корсунська перемога“, „Іван Богун“, „Про смерть Богдана Хмельницького“. Ще в ті далекі часи, коли створювалися ці народні шедеври, український народ пов'язував ідею державності з чесним служінням Батьківщині, патріотизмом, відданістю.
Історія козаччини завжди непокоїла українців. Старі думи козачі, пісні всьому світові відомі. Вони пройняті сумом, повиті жуpбою. Велику значимість фольклоpу для Батьківщини, для українців відзначав у своїх творах Тарас Шевченко:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Багатюща народна літературна спадщина спонукає нас пишатися і минувшиною України, гордитися тим, що звемося українцями.