Твір на прикладі творчості Есхіла та Софокла. Сюжети античної літератури часто суголосні, іноді вони перетинаються, зображуючи одні й ті самі події. Але така суголосність виправдана. Навіть сучасним митцями варто дечого повчитися у їхніх давніх попередників: в античному театрі, як відомо, цінувався не стільки сюжет, скільки глибина моральної та філософської проблематики, розкрита за до відомого, часто так званого «мандрівного сюжету». І справді, античні сюжети мандрують не лише у межах літератури того часу, а й у сучасній літературі, їх використовували автори усіх часів. Мабуть, саме глибина вічних проблем, покладених в основу цих творів, надає їм такої популярності, робить актуальними. Яскравий тому приклад — трагедії Есхіла та Софокла. Софокл за своє життя створив близько ста двадцяти творів. І тільки сім із них збереглися і доступні сучасному читачеві. Один із найвідоміших та найглибших за змістом творів античного драматурга — «Антігона». Сюжет цієї трагедії, її юну ж таки, взято з троянського епосу: це доля Антігони, яка, попри заборону, намагається поховати свого брата, керуючись неписаними правилами поведінки людини, які вищі від будь-яких «наказів». Але не тільки моральна проблемати ка, проблема вибору, конформізму та бунту покладена в основу трагедії. У вус та своїх героїв Софокл, який був не лише літератором, а й громадським діячем, вкладає важливі роздуми про соціальний та державний устрій: «Хіба то місто, що один правує в нім?» — каже син Креонта, дорікаючи батькові у нехтуванні принципами демократії. Хіба це питання не викликає роздумів і зараз, хіба проблема державного устрою, врахування думки народу не стоїть гостро і за наших часів? Порушена Софоклом проблема влади грошей, яка призводить до занепаду духовності, до несправедливості, актуальна як ніколи... Людські почуття, моральні проблеми, що стоять перед особистістю, проблеми соціальні — усе це покладено в основу твору. Мабуть, якнайкраще свідчить про цінність цього твору, те, що, прочитавши його, я глибоко замислився над проблемами... сьогодення! Образ Прометея є одним із вічних образів світової літератури. Цей міфічний герой приніс людям вогонь, який вкрав у богів. За це він був жорстоко покараний. Сюжет про Прометея зобразив Есхіл у творі «Прометей закутий». Здавалося б, читач сприйме цей твір як ще один переспів міфу, як казку... Але ж і і тут порушені проблеми, що не залишають нас байдужими, ми не можемо просто сприйняти цей твір як сукупність подій та персонажів: ми пропускаємо його через себе, відчуваючи, як хвилею здіймаються в нашій свідомості питання без і відповіді. Чи актуальний сьогодні альтруїзм? Вчинок Прометея — подвиг чи безумство? Чи варто жертвувати собою заради щастя інших? Любов до людей вимірюється красивими словами чи реальними вчинками? Усі ці питання ставить нам автор, закладаючи їх у підтекст свого твору. Дуже корисно, як на мене, ставити собі такі питання саме сьогодні, коли люди все більше схильні до індивідуалізму, коли людей «з душею Прометея» вважають диваками... Думка про те, що мистецтво не тільки дає естетичне задоволення, а й очищає, навчає, виховує, виникла саме в античні часи. Катарсисом називали перехід людини на нову стадію духовного розвитку. Звісно, змінилися люди, і нам не притаманний такий фаталізм (згадаймо «Едип-цар» Софокла), ми по-іншому , мислимо і, можливо, навіть по-іншому відчуваємо. Але античні трагедії ставлять нам питання, які не підвладні часові і відповіді на які має сформулювати для себе кожна людина.
