Вянваре 1925 г. м. а. булгаков по заказу журнала «недра», где ранее были опубликованы его произведения «дьяволиада» и «роковые яйца», начал работу над новой повестью. первоначально она называлась «собачье счастье. чудовищная », но вскоре писатель заменил название на «собачье сердце». произведение было закончено уже в марте того же года. его фабула перекликается с романом известного писателя-фантаста герберта уэллса «остров доктора моро», в котором описаны опыты одного профессора по превращению хирургическим путём людей в животных. прототипом одного из главных героев повести м. а. булгакова профессора преображенского стал дядя писателя, известный в москве врач н. м. покровский. в марте 1925 году писатель впервые читал свою повесть на собрании «никитинских субботников». один из слушателей тотчас же донёс в главное политическое страны: «такие вещи, прочитанные в самом блестящем кружке, намного опаснее бесполезно-безвредных выступлений 101-го сорта на заседаниях всероссийского союза поэтов. вся вещь написана во враждебных, дышащих бесконечным презрением к совстрою тонах и отрицает все его достижения. есть верный, строгий и зоркий страж у соввласти, это — главлит, и если моё мнение не расходится с его, то эта книга света не увидит». в то время подобные высказывания «компетентных» сотрудников не могли пройти бесследно. по просьбе главного редактора журнала «недра» н. с. ангарского с рукописью повести ознакомился советский партийный и государственный деятель лев каменев. он и вынес рукописи окончательный вердикт: «это острый памфлет на современность, печатать ни в коем случае нельзя». и хотя у м. а. булгакова уже был подписан договор с мхатом о постановке повести на сцене, в связи с цензурным запретом он был расторгнут. а к самому писателю с санкции центрального комитета партии 7 мая 1926 года пришли с обыском, в результате которого были изъяты не только два экземпляра машинописного варианта «собачьего сердца», но и его личные дневники. повесть пришла к своему читателю в лишь в 1987 г.
легран вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. як озивається про л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, поперемінно те в захопленість, то в похмурість». на майже безлюдному селливановом острові, де л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за яких довідається місцезнаходження скарбу капітана кидда, героя народних , що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. скарб є л. повернути ніколи втрачене багатство.
оповідачеві, старому слузі-негрові юпітеру, і читачам дії л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку л. нагадує дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. по вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
легран вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. як озивається про л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, поперемінно те в захопленість, то в похмурість». на майже безлюдному селливановом острові, де л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за яких довідається місцезнаходження скарбу капітана кидда, героя народних , що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. скарб є л. повернути ніколи втрачене багатство.
оповідачеві, старому слузі-негрові юпітеру, і читачам дії л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку л. нагадує дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. по вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
читать полностью: