ответ:За давніх часів привчали люди всяких тварин, щоб стали свійськими і допомагали в роботі. Пес споконвіку був вірний своєму господареві, чесно йому служив, і через це дістали собаки від людини грамоту, писану на овечій шкурі, що вони одні мають право супроводжувати своїх хазяїв у дорозі, служити їм, як уміють, і стерегти їхню хату і двір.
Собаки тією грамотою страшенно пишалися, а коти хтозна-як заздрили їм. От одного разу зійшлися коти на раду і змовилися поцупити грамоту. Як вирішили, так і зробили. Дочекалися вони слушної хвилини, коли пес, що стеріг грамоту, побіг недалечко, викрали її та й затягли в комору поміж старе начиння. Там натрапила на грамоту голодна миша, котра шукала собі чогось попоїсти. Вона одразу ж гукнула своїх сестер і похвалилася, що знайшла таку коштовну річ.
Скликали миші раду і почали думати, що їм зробити, аби та грамота лишилася в них. Довго не могли вирішити, аж ось каже найстаріша миша:
– Здається мені, сестри, що найкраще буде, коли ми грамоту з’їмо! Тоді вже ніхто її у нас не забере!
Ці слова припали всім до серця. Розірвала мишва овечу шкуру на клапті, почала бенкетувати і з’їла дорогоцінну грамоту, так що й на макове зерно не лишилося.
За якийсь час зійшлися собаки й собі на раду і вирішили поглянути на свою грамоту. ІІес-охоронець мусив вийти наперед і з соромом признатися, що коти вкрали її у нього. Тоді собаки кинулися до котів, щоб ті вмить віддали грамоту. Пішли всі разом до комори, але так і не знайшли нічого.
Зрештою спало одному старому котові на думку, що до комори влізли миші, і тоді коти наказали мишам признатися, де вони поділи собачу грамоту. Тільки ж миші вже ніяк не могли грамоти повернути, бо давно з’їли її.
Отак і зродилася між ними велика ворожнеча, яка триває і досі. Собаки на котів гавкають і женуться за ними, де тільки побачать, а коти кидаються на мишей і нищать їх.
Любов до ближнього - це те, чому нас вчать с засомого дитинства. І зачастіш ми бачимо її у тому, як відносяться до нас та інших наші батьки, або у книжках, фільмах і т.д.
Любові нас повчають навіть дитячі казки. Чи не раз, читаючи казки Братів Грім, або Шарля Перо, ми бачимо що їх герої добрі та люблять усіх - це лише перша сходинка у тому, як ми бачимо любов до ближніх з боку. А пізніше, коли ми виростаємо та переходимо на більш серйозну літературу, ми бачимо цю любов вже у інших героях. "Пурпурові вітрила", де Ассоль кохала і свого батька, і того, до кого належало її серце. Або тіж самі "Ромео та Джульєтта", що показували своє кохання, незважаючи на те що їх сім'ї ворожблять.
І чому ж тоді нас іноді змушують читати дорослі? Бо вони хочуть показати, що любов можна знайти не тільки у сериалах або Інстаграмі, а й у тих старих та покритих пилом книгах, що колись читала мама
ответ:За давніх часів привчали люди всяких тварин, щоб стали свійськими і допомагали в роботі. Пес споконвіку був вірний своєму господареві, чесно йому служив, і через це дістали собаки від людини грамоту, писану на овечій шкурі, що вони одні мають право супроводжувати своїх хазяїв у дорозі, служити їм, як уміють, і стерегти їхню хату і двір.
Собаки тією грамотою страшенно пишалися, а коти хтозна-як заздрили їм. От одного разу зійшлися коти на раду і змовилися поцупити грамоту. Як вирішили, так і зробили. Дочекалися вони слушної хвилини, коли пес, що стеріг грамоту, побіг недалечко, викрали її та й затягли в комору поміж старе начиння. Там натрапила на грамоту голодна миша, котра шукала собі чогось попоїсти. Вона одразу ж гукнула своїх сестер і похвалилася, що знайшла таку коштовну річ.
Скликали миші раду і почали думати, що їм зробити, аби та грамота лишилася в них. Довго не могли вирішити, аж ось каже найстаріша миша:
– Здається мені, сестри, що найкраще буде, коли ми грамоту з’їмо! Тоді вже ніхто її у нас не забере!
Ці слова припали всім до серця. Розірвала мишва овечу шкуру на клапті, почала бенкетувати і з’їла дорогоцінну грамоту, так що й на макове зерно не лишилося.
За якийсь час зійшлися собаки й собі на раду і вирішили поглянути на свою грамоту. ІІес-охоронець мусив вийти наперед і з соромом признатися, що коти вкрали її у нього. Тоді собаки кинулися до котів, щоб ті вмить віддали грамоту. Пішли всі разом до комори, але так і не знайшли нічого.
Зрештою спало одному старому котові на думку, що до комори влізли миші, і тоді коти наказали мишам признатися, де вони поділи собачу грамоту. Тільки ж миші вже ніяк не могли грамоти повернути, бо давно з’їли її.
Отак і зродилася між ними велика ворожнеча, яка триває і досі. Собаки на котів гавкають і женуться за ними, де тільки побачать, а коти кидаються на мишей і нищать їх.
Объяснение:
Любов до ближнього - це те, чому нас вчать с засомого дитинства. І зачастіш ми бачимо її у тому, як відносяться до нас та інших наші батьки, або у книжках, фільмах і т.д.
Любові нас повчають навіть дитячі казки. Чи не раз, читаючи казки Братів Грім, або Шарля Перо, ми бачимо що їх герої добрі та люблять усіх - це лише перша сходинка у тому, як ми бачимо любов до ближніх з боку. А пізніше, коли ми виростаємо та переходимо на більш серйозну літературу, ми бачимо цю любов вже у інших героях. "Пурпурові вітрила", де Ассоль кохала і свого батька, і того, до кого належало її серце. Або тіж самі "Ромео та Джульєтта", що показували своє кохання, незважаючи на те що їх сім'ї ворожблять.
І чому ж тоді нас іноді змушують читати дорослі? Бо вони хочуть показати, що любов можна знайти не тільки у сериалах або Інстаграмі, а й у тих старих та покритих пилом книгах, що колись читала мама