«Двенадцать месяцев» (1943) «Горя бояться — счастья не видать» Радуга-дуга «Умные вещи» (1964) «Кошкин дом» (первый вариант 1922) Мельник, мальчик и осел. Сказка о глупом мышонке. Сказка про короля и солдата. Про двух соседей. Лошади, хомяки и куры. Сказка про умного мышонка. Отчего кошку назвали кошкой. Кольцо Джафара Старуха, дверь закрой! Пудель Багаж Отчего у месяца нет платья Где обедал воробей? Волга и Вазуза Кот скорняк Лунный вечер Усатый полосатый Храбрецы Угомон Разговор Что я видел Сказка про козла Доктор Фауст
Дидактические произведения
«Пожар» «Почта» «Война с Днепром»
Критические, сатирические
Памфлет «Мистер Твистер» Вот какой рассеянный
Поэмы
«Рассказ о неизвестном герое»
Произведения на военные и политические темы
«Почта военная» «Быль-небылица» «Круглый год» «На страже мира»...
Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
«Горя бояться — счастья не видать»
Радуга-дуга
«Умные вещи» (1964)
«Кошкин дом» (первый вариант 1922)
Мельник, мальчик и осел.
Сказка о глупом мышонке.
Сказка про короля и солдата.
Про двух соседей.
Лошади, хомяки и куры.
Сказка про умного мышонка.
Отчего кошку назвали кошкой.
Кольцо Джафара
Старуха, дверь закрой!
Пудель
Багаж
Отчего у месяца нет платья
Где обедал воробей?
Волга и Вазуза
Кот скорняк
Лунный вечер
Усатый полосатый
Храбрецы
Угомон
Разговор
Что я видел
Сказка про козла
Доктор Фауст
Дидактические произведения
«Пожар»
«Почта»
«Война с Днепром»
Критические, сатирические
Памфлет «Мистер Твистер»
Вот какой рассеянный
Поэмы
«Рассказ о неизвестном герое»
Произведения на военные и политические темы
«Почта военная»
«Быль-небылица»
«Круглый год»
«На страже мира»...
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.