У комедії "Міщанин-шляхтич" висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.
Засобом комічного у "Міщанині-шляхтичі", по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: «Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?». Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.
Ще одним засобом комічного в творі є сатира – осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Іронiя – сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителi та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді – перевдягенi посланці Клеoнта. Останній за до слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа
Яопять ошибся: любовь дикарки немногим лучше любви знатной барыни; невежество и простосердечие одной так же , как и кокетство другой""я остановил себя < …> , имея правило: ничего не отвергать решительно и ничему не вверяться слепо.""гнаться за погибшим счастьем бесполезно и безрассудно.""я смеюсь над всем на свете, особенно над чувствами.""я стал читать, учиться – науки также надоели; я видел, что ни слава, ни счастье от них не зависят нисколько, потому что самые счастливые люди – невежды""после всего этого как бы, кажется, не сделаться фаталистом? но кто знает наверное, убежден ли он в чем или и как часто мы принимаем за убеждение обман чувств или промах рассудка! ""я люблю сомневаться во всем: это расположение ума не мешает решительности характера — напротив, что до меня касается, то я всегда смелее иду вперед, когда не знаю, что меня ожидает. ведь хуже смерти ничего не случится — а смерти не минуешь! ""да и какое дело мне до радостей и бедствий человеческих, мне, странствующему офицеру, да еще подорожной, но казенной надобностью…""я никогда сам не открываю своих тайн, а ужасно люблю, чтоб их отгады
У комедії "Міщанин-шляхтич" висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.
Засобом комічного у "Міщанині-шляхтичі", по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: «Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?». Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.
Ще одним засобом комічного в творі є сатира – осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Іронiя – сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителi та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді – перевдягенi посланці Клеoнта. Останній за до слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа