Вторая встреча Петра Гринёва и Ивана Зурина происходит после бегства Петра Гринева и Марии Ивановны Гринёвой из Белогорской крепости. Зурин даёт Гринёву дельный совет: отправить Марью Ивановну к родителям Гринёва, а самому воевать против Пугачёва в отряде. Зурин берет молодого офицера в свой гусарский отряд, где тот служит до конца бунта. Немного месяцев отделяют обе встречи, но при первой встрече перед нами неопытный и наивный недоросль Петруша, а при второй - озабоченный за чужую судьбу, решительный офицер.
"...Мы отужинали и, когда остались вдвоем, я рассказал ему свои похождения. Зурин слушал меня с большим вниманием. Когда я кончил, он покачал головою и сказал: «Все это, брат, хорошо; одно не хорошо: зачем тебя черт несет жениться? Я, честный офицер, не захочу тебя обманывать; поверь же ты мне, что женитьба блажь. Ну, куда тебе возиться с женою да нянчиться с ребятишками? Эй, плюнь. Послушайся меня: развяжись ты с капитанскою дочкой. Дорога в Симбирск мною очищена и безопасна. Отправь ее завтра ж одну к родителям твоим; а сам оставайся у меня в отряде. В Оренбург возвращаться тебе не за чем. Попадешься опять в руки бунтовщикам, так вряд ли от них еще раз отделаешься. Таким образом любовная дурь пройдет сама собою, и все будет ладно".
Видатний український письменник походив із звичайної родини селянина.
Любив гратися у ризиковані ігри. Одного разу на спір перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. З малечку відрізнявся від своїх ровесників надзвичайною пам’яттю і любов’ю до книги – опанував читання в ранньому віці. Поступивши на навчання в чоловічу Єлисаветградську гімназію, молодий Винниченко досконало оволодів декількома мовами – російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. Навчання у гімназії було платне, тому вся родина і батьки, і брати з сестрами збирали кошти на його навчання.
Юні однокласники-паничі дорікали відміннику холопським походженням, дражнили “свинопасом”. Та Володимир мав незалежну вдачу, він не корився гімназійним інструкціям із виховання “добропорядного російського інтеліґента”. Завди говорив українською, хоча в ті часи це було заборонено. Через брак коштів та його революційні погляди, за запальний характер та сильну любов до всього українського отримати документи про закінчення гімназії йому так і вдалось.
Мало хто знає, що Володимир Винниченко був талановитим художником. Його 74 оригінальні малярські роботи та 4 альбоми з малюнками аквареллю, нещодавно повернулися в Україну;
В 20 років він поступає на юридичний факультет Київського університету, але в життя увірвались бурні революційні події, які захопили хлопця з головою. За свою активну громадянську позицію його було вигнано з університету і за участь в революційній організації він зазнав переслідувань.
Його неодноразово ув’язнювали. Але Винниченку вдавалося тікати з в’язниці. Саме тому він довгий час провів у еміграції та жив під чужим прізвищем.
Зурин даёт Гринёву дельный совет: отправить Марью Ивановну к родителям Гринёва, а самому воевать против Пугачёва в отряде.
Зурин берет молодого офицера в свой гусарский отряд, где тот служит до конца бунта.
Немного месяцев отделяют обе встречи, но при первой встрече перед нами неопытный и наивный недоросль Петруша, а при второй - озабоченный за чужую судьбу, решительный офицер.
"...Мы отужинали и, когда остались вдвоем, я рассказал ему
свои похождения. Зурин слушал меня с большим вниманием.
Когда я кончил, он покачал головою и сказал:
«Все это, брат, хорошо; одно не хорошо: зачем тебя черт
несет жениться?
Я, честный офицер, не захочу тебя обманывать; поверь
же ты мне, что женитьба блажь. Ну, куда тебе возиться с женою
да нянчиться с ребятишками? Эй, плюнь.
Послушайся меня: развяжись ты с капитанскою дочкой.
Дорога в Симбирск мною очищена и безопасна.
Отправь ее завтра ж одну к родителям твоим; а сам оставайся у
меня в отряде. В Оренбург возвращаться тебе не за чем.
Попадешься опять в руки бунтовщикам, так вряд ли от них еще
раз отделаешься.
Таким образом любовная дурь пройдет сама собою, и все
будет ладно".
Видатний український письменник походив із звичайної родини селянина.
Любив гратися у ризиковані ігри. Одного разу на спір перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. З малечку відрізнявся від своїх ровесників надзвичайною пам’яттю і любов’ю до книги – опанував читання в ранньому віці. Поступивши на навчання в чоловічу Єлисаветградську гімназію, молодий Винниченко досконало оволодів декількома мовами – російською, латинською, грецькою, німецькою та французькою. Навчання у гімназії було платне, тому вся родина і батьки, і брати з сестрами збирали кошти на його навчання.
Юні однокласники-паничі дорікали відміннику холопським походженням, дражнили “свинопасом”. Та Володимир мав незалежну вдачу, він не корився гімназійним інструкціям із виховання “добропорядного російського інтеліґента”. Завди говорив українською, хоча в ті часи це було заборонено. Через брак коштів та його революційні погляди, за запальний характер та сильну любов до всього українського отримати документи про закінчення гімназії йому так і вдалось.
Мало хто знає, що Володимир Винниченко був талановитим художником. Його 74 оригінальні малярські роботи та 4 альбоми з малюнками аквареллю, нещодавно повернулися в Україну;
В 20 років він поступає на юридичний факультет Київського університету, але в життя увірвались бурні революційні події, які захопили хлопця з головою. За свою активну громадянську позицію його було вигнано з університету і за участь в революційній організації він зазнав переслідувань.
Його неодноразово ув’язнювали. Але Винниченку вдавалося тікати з в’язниці. Саме тому він довгий час провів у еміграції та жив під чужим прізвищем.