Я родилась и выросла в Ташкенте. И как у любого жителя нашего города у меня есть свои любимые места в родном городе. Об одном из них я бы и хотела рассказать в своем сочинении.
Я очень люблю природу. Наверное, именно поэтому одно из моих любимых мест – Японский сад. Это место похоже на рай. Всюду красивая ухоженная зелень, высокие деревья, под тенью которых можно укрыться жарким южным летом. Особое очарование саду придают различные стилизованные уголки. Где-то медленно, журча, течет по камням чистая вода, где-то собраны экзотические цветы и кустарники, радующие глаз буйством красок, где-то перекинут небольшой мостик.
Но самое умиротворяющее место в саду – это небольшое озеро, в котором плавают пестрые сазаны. Здесь можно, свесив босые ноги, отдохнуть, покормить рыбок хлебом, послушать шуршание легкого ветра. Сидя в этом райском уголке, сразу думаешь о чем-то светлом, хорошем.
Японский сад в Ташкенте облюбовали и различные пернатые: утки, лебеди, павлины, а в последнее время и аисты. Не боясь людей, они принимают, чуть ли не с рук, специально принесенные для них лакомства.
Об этом красивейшем уголке Ташкента можно писать бесконечно, но лучше лишний раз побывать в этом чарующем месте.
Про кохання сказано і написано багато. Воно наповнює людське життя смислом, перетворює сіру буденність на свято. Кохання може повністю змінити людину, примусити робити багато таких вчинків, які іншим здаються безглуздими. Але що ж це таке — справжнє кохання?
Кожна людина може дати свою відповідь на це легке й одночасно складне питання. Одним кохання дарує крила, надихає на високі вчинки — і вони стають героями, здійснюють подвиги заради коханої; іншим приносить натхнення — і з'являються присвячені лише тій єдиній твори мистецтва, які стають справжніми перлинами у творчій скарбниці людства. Хтось дарує квіти, хтось співає серенади, хтось плаче через нещасне кохання. І це чудово, бо саме кохання має силу облагородити душу людини, очистити її від всякої скверни, наблизити до прекрасного.
Але кохання настільки сильне, настільки й тендітне, його легко втратити, знищити, спаплюжити. І є багато таких факторів, що перевіряють це почуття на стійкість. Одним з них є розлука. Хтось сказав, що розлука робить сильнішим вогонь справжнього кохання, а слабке може згасити назавжди. І це дійсно так, бо лише по-справжньому закохані люди здатні винести довгі дні, місяці, а може, й роки розлуки, не забувши образ коханого, не загубившись у потоці нових відчуттів.
Випробує силу кохання і час. З плином часу почуття можуть втратити свою силу, гостроту, свіжість, люди звикають один до одного, починають помічати недоліки, негативно реагувати на зауваження. Не задумуючись над цим, ми завжди робимо боляче коханим людям, інколи свідомо, інколи ні, ображаємся на дрібниці, нам завжди щось не так, завжди чогось бракує і виникають недорозуміння, сварки, розрив стосунків, а все тому, що ми не цінуємо того, що маємо.. а коли втрачаємо свою любов, то здатні на все, але вже пізно, і любов не повернеш... А буває так, що закохані пари розходяться, бо хтось боїться попросити вибачення, або цього не дозволяє гордість. Але чи не саме в таких випадках потрібно забути про гордість, і зберегти те, найцінніше, що ми маємо - своє кохання, і разом з ним щастя? Тоді кохання може піти від них, люди стають абсолютно чужими один одному, їх ніщо не може поєднати. Це дуже сумно, але то не було справжнє кохання, бо якщо люди дійсно люблять один одного, вони пройдуть крізь усі перешкоди й випробування.
Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя. Тому такою чарівною та надзвичайною здається мені любов двох стареньких людей, які зберегли ніжність, щирість почуттів і не уявляють життя один без одного.
Кохання - це почуття, яке живе вічно, яке долає нещастя, біль, горе, смерть... Воно таке сильне, і в одночас таке безсиле... Приносить людям щастя і горе... А безсиле тому, що життя не вічне, і коли гине та людина, яку ти кохаєш, то кохання не може до Тоді залишається лише вічна пам'ять, і самотність.
Кохання — це дар, і ми повинні розуміти це і берегти його. Часто досить лише необачного слова, погляду, щоб розбити чиєсь серце, зруйнувати чудове почуття. Кохання не терпить егоїзму, бо інтереси та погляди іншої людини стають для тебе якщо і не головними, то дуже важливими. Адже, як кажуть, закоханий розчиняється в іншій, коханій людині, він не ставить своє «я» вище за «я» іншого, а якщо це не так, то це вже не кохання.
Так, у кожного є своя відповідь на питання, що таке справжнє кохання? Але можна впевнено сказати, що це не тільки блиск в очах, шалені вчинки та співання серенад. Це те що, пройшовши випробування часом, залишається з людиною на все життя, це взаєморозуміння, взаємодовіра та взаємоповага. Це розуміння того, що нас двоє і це — важливіше понад усе у світі. Якщо ви читаєте це послання, і на даний час за щось ображаєтесь на свою другу половинку, то попросіть вибачення за те, що можливо зробили щось не так, тому, що не буває винним хтось один, в стосунках завжди винні обоє, а якщо у вас все добре, то напишіть звичайне смс, з трьома магічними словами: "Я тебе кохаю"...
Кохайте, і будьте коханими, і від цього будете безмежно щасливими.
Я родилась и выросла в Ташкенте. И как у любого жителя нашего города у меня есть свои любимые места в родном городе. Об одном из них я бы и хотела рассказать в своем сочинении.
Я очень люблю природу. Наверное, именно поэтому одно из моих любимых мест – Японский сад. Это место похоже на рай. Всюду красивая ухоженная зелень, высокие деревья, под тенью которых можно укрыться жарким южным летом. Особое очарование саду придают различные стилизованные уголки. Где-то медленно, журча, течет по камням чистая вода, где-то собраны экзотические цветы и кустарники, радующие глаз буйством красок, где-то перекинут небольшой мостик.
Но самое умиротворяющее место в саду – это небольшое озеро, в котором плавают пестрые сазаны. Здесь можно, свесив босые ноги, отдохнуть, покормить рыбок хлебом, послушать шуршание легкого ветра. Сидя в этом райском уголке, сразу думаешь о чем-то светлом, хорошем.
Японский сад в Ташкенте облюбовали и различные пернатые: утки, лебеди, павлины, а в последнее время и аисты. Не боясь людей, они принимают, чуть ли не с рук, специально принесенные для них лакомства.
Об этом красивейшем уголке Ташкента можно писать бесконечно, но лучше лишний раз побывать в этом чарующем месте.
Відповідь:вроді те що треба
Пояснення:
Про кохання сказано і написано багато. Воно наповнює людське життя смислом, перетворює сіру буденність на свято. Кохання може повністю змінити людину, примусити робити багато таких вчинків, які іншим здаються безглуздими. Але що ж це таке — справжнє кохання?
Кожна людина може дати свою відповідь на це легке й одночасно складне питання. Одним кохання дарує крила, надихає на високі вчинки — і вони стають героями, здійснюють подвиги заради коханої; іншим приносить натхнення — і з'являються присвячені лише тій єдиній твори мистецтва, які стають справжніми перлинами у творчій скарбниці людства. Хтось дарує квіти, хтось співає серенади, хтось плаче через нещасне кохання. І це чудово, бо саме кохання має силу облагородити душу людини, очистити її від всякої скверни, наблизити до прекрасного.
Але кохання настільки сильне, настільки й тендітне, його легко втратити, знищити, спаплюжити. І є багато таких факторів, що перевіряють це почуття на стійкість. Одним з них є розлука. Хтось сказав, що розлука робить сильнішим вогонь справжнього кохання, а слабке може згасити назавжди. І це дійсно так, бо лише по-справжньому закохані люди здатні винести довгі дні, місяці, а може, й роки розлуки, не забувши образ коханого, не загубившись у потоці нових відчуттів.
Випробує силу кохання і час. З плином часу почуття можуть втратити свою силу, гостроту, свіжість, люди звикають один до одного, починають помічати недоліки, негативно реагувати на зауваження. Не задумуючись над цим, ми завжди робимо боляче коханим людям, інколи свідомо, інколи ні, ображаємся на дрібниці, нам завжди щось не так, завжди чогось бракує і виникають недорозуміння, сварки, розрив стосунків, а все тому, що ми не цінуємо того, що маємо.. а коли втрачаємо свою любов, то здатні на все, але вже пізно, і любов не повернеш... А буває так, що закохані пари розходяться, бо хтось боїться попросити вибачення, або цього не дозволяє гордість. Але чи не саме в таких випадках потрібно забути про гордість, і зберегти те, найцінніше, що ми маємо - своє кохання, і разом з ним щастя? Тоді кохання може піти від них, люди стають абсолютно чужими один одному, їх ніщо не може поєднати. Це дуже сумно, але то не було справжнє кохання, бо якщо люди дійсно люблять один одного, вони пройдуть крізь усі перешкоди й випробування.
Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя. Тому такою чарівною та надзвичайною здається мені любов двох стареньких людей, які зберегли ніжність, щирість почуттів і не уявляють життя один без одного.
Кохання - це почуття, яке живе вічно, яке долає нещастя, біль, горе, смерть... Воно таке сильне, і в одночас таке безсиле... Приносить людям щастя і горе... А безсиле тому, що життя не вічне, і коли гине та людина, яку ти кохаєш, то кохання не може до Тоді залишається лише вічна пам'ять, і самотність.
Кохання — це дар, і ми повинні розуміти це і берегти його. Часто досить лише необачного слова, погляду, щоб розбити чиєсь серце, зруйнувати чудове почуття. Кохання не терпить егоїзму, бо інтереси та погляди іншої людини стають для тебе якщо і не головними, то дуже важливими. Адже, як кажуть, закоханий розчиняється в іншій, коханій людині, він не ставить своє «я» вище за «я» іншого, а якщо це не так, то це вже не кохання.
Так, у кожного є своя відповідь на питання, що таке справжнє кохання? Але можна впевнено сказати, що це не тільки блиск в очах, шалені вчинки та співання серенад. Це те що, пройшовши випробування часом, залишається з людиною на все життя, це взаєморозуміння, взаємодовіра та взаємоповага. Це розуміння того, що нас двоє і це — важливіше понад усе у світі. Якщо ви читаєте це послання, і на даний час за щось ображаєтесь на свою другу половинку, то попросіть вибачення за те, що можливо зробили щось не так, тому, що не буває винним хтось один, в стосунках завжди винні обоє, а якщо у вас все добре, то напишіть звичайне смс, з трьома магічними словами: "Я тебе кохаю"...
Кохайте, і будьте коханими, і від цього будете безмежно щасливими.