Героические события грозных дней начала революции 1905 года рисуются в произведении в романтически приподнятой тональности. В романтическом плане раскрываются и характеры главных героев повести - Пети и Гаврика, матроса Родиона Жукова. Книга Катаева обращена прежде всего к детям. Это усложняет задачу изображения в ней внутреннего мира взрослого героя. Каждая новая сцена появления Жукова обогащает представление о нем читателя. Уже первый эпизод знакомства с героем нам понять психологию матроса, хотя Родион Жуков еще и не произнес ни слова. Эпизод построен как бы на контрасте уже сложившегося представления Пети об ужасном разбойнике с тем впечатлением, которое производит матрос на него в действительности. Катаев намеренно подчеркивает детали, запечатлевшиеся в сознании Пети: «толстые гвардейского сукна штаны», «рыжее голенище грубого флотского сапога с двойным швом», «голубой вытатуированный якорь».Автор иронизирует над тем представлением, которое заранее сложилось у мальчика при слове «матросу» Поведение матроса оказалось неожиданным, оно не умещалось в рамки Петиных понятий о «разбойнике». Перед Петей возникает лицо человека с «застенчивой улыбкой», смущенного собственным вторжением в дилижанс с двумя детьми и их отцом, человека, который только из-за крайней опасности вынужден оставаться здесь. Сцена преследования матроса «усатым» на пароходе «Тургенев» свидетельствует об отчаянной смелости Жукова, его находчивости. Умение воспользоваться растерянностью противника, ненависть Родиона Жукова к врагу завоевывают симпатии читателя, углубляя то первое впечатление, которое сложилось уже при первом знакомстве с ним. И осознавая опасность, грозящую герою, читатель невольно улыбается, когда матрос кричит: «Не трожь больного человека, морда!» - или когда читает авторскую ремарку: «и шарахнул усатого рейкой по морде».Писатель сумел по-новому показать взаимоотношения между подростками различных социальных слоев дореволюционного русского общества. В старой русской и переводной литературе обязательным было взросление детей, изображение «благонравного», рассудительного, чинного мальчика или девочки в противоположность шалуну, легкомысленному ребенку.Повесть Катаева - одна из тех книг, в которой правдиво воссозданы образы живых детей. Отношения Гаврика и Пети - это нормальные отношения двух ребят, примерно одинаковых по возрасту. Каждый из них интересен своим мироощущением, каждый отличается своим самобытным характером. Вот Петя уезжает с отцом и Павликом в город. Ему грустно прощаться с тем, что стало таким близким и знакомым за целое лето, ему не хочется снова надевать тесную матроску, кусающиеся чулки, неудобные ботинки. В описании чувств мальчика перед отъездом проявилась писателя раскрыть сложность духовного мира ребенка, многообразие его переживаний: «Он всей душой почувствовал себя совершенно чужим в этом холодном и пустынном мире раннего утра. Даже яма в углу огорода, чудесная глубокая яма, на дне которой так интересно и так таинственно было печь на костре картошку, и та показалась до странности чужой, незнакомой. Нет, положительно ни в ком не было сочувствия».Автор передает различные оттенки настроения Пети перед отъездом, показывает, как переключается его внимание с одного предмета на другой, подчеркивает ассоциативность впечатлений, характерную для поэтической натуры мальчика. При создании образа Гаврика автором избираются иные, более лаконичные средства художественной выразительности. Достаточно нескольких скупых, но точных деталей при описании путешествия Гаврика с бычками «на привоз», в город, чтоб перед читателем возник облик девятилетнего одесского мальчика из трудовой семьи. Он знает нелегкую цену каждой копейки, умеет гордиться своей работой и в то же время остается ребенком, любящим риск, шалость. Мальчик познает мир: опыт приносит и радости и огорчения. Гаврик вступает в разговоры со взрослыми, стремясь уяснить новое, проверить себя. Так, Гаврик, только недавно научившись определять время по часам, узнал, что «девять с половиной» все равно, что «полчаса десятого», а маленькая лошадь - «всего только поня»..
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.