• «Климко йшов босий, в куцих штанцях, старої матроске, яка була колись голубий, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вахті, як говорив дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що заскорузлая від давнього мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце… Вночі вона холодніла, а вдень аж диміла на сонце, пахла ще сильніше…».
• «Жив… з яких пір осиротів».
• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшку, яку сам і наварив,- гарячою і запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, оскільки тільки за листом іноді мав “посередньо»».
• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра… -У -, такий не всяка і кухарка зварить…».
• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші ночі, без вогнів Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонце уламками літаків і гармат».
• «Доглядати за собою — зварити є, прибрати в будинку, випрати одежину — він умів і сам».
Характеристика образу «Климка» Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.
• «Климко йшов босий, в куцих штанцях, старої матроске, яка була колись голубий, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вахті, як говорив дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що заскорузлая від давнього мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце… Вночі вона холодніла, а вдень аж диміла на сонце, пахла ще сильніше…».
• «Жив… з яких пір осиротів».
• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшку, яку сам і наварив,- гарячою і запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, оскільки тільки за листом іноді мав “посередньо»».
• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра… -У -, такий не всяка і кухарка зварить…».
• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші ночі, без вогнів Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонце уламками літаків і гармат».
• «Доглядати за собою — зварити є, прибрати в будинку, випрати одежину — він умів і сам».