Простеживши розвиток сюжету та художні особливості твору О. Іваненко “Друкар книжок небачених”, можна чітко визначити його середню форму, поділ на невеличкі розділи, лаконізм та емоційність оповіді. Тому за жанром це – історико-біографічна белетризована есеїстична повість для дітей. Композиційні особливості повісті полягають у тому, що невеликий за обсягом твір поділений на 11 окремих розділ і в-есеїв, які послідовно розкривають життєвий шлях головного героя. Кожен розділ має назву. Ідейно-художній зміст повісті розкривається через наскрізний образ книги. Для головного героя вони – джерело знань для простого народу: „Стопи книг, однаково великих, однаково гарно оправлених в темну шкіру з тисненням, були перед царем. Скільки людей читатиме їх! Не тільки в церквах лежатимуть вони, як колишні рукописні, важкі, дорогі, недоступні для більшості людей, а зможуть їх купити, читати і не такі вже багаті”; і зброя в боротьбі за національну незалежність: „Це ж бо було в ті часи, коли польські пани хотіли загарбати собі всі українські землі, завести скрізь католицьку віру. Отже, православні книжки – це була велика зброя проти ополячення”.
В басне описывается ситуация, которая часто возникает в реальной жизни. Некто самоуверенный и незнающий берется судить о том, о чем не имеет никаких представлений. Не зря в этом образе выступает именно Осел, которого традиционно считают глупым животным. Этот персонаж символизирует абсурдность ситуации. Что же касается Соловья, то автор живописует его пение так, что становится очевидным, насколько хорошо оно было. Мораль басни такова, что судьей зачастую становится тот, кто судит без знания дела, и потому нельзя принимать за чистую монету подобные суждения.
В басне описывается ситуация, которая часто возникает в реальной жизни. Некто самоуверенный и незнающий берется судить о том, о чем не имеет никаких представлений. Не зря в этом образе выступает именно Осел, которого традиционно считают глупым животным. Этот персонаж символизирует абсурдность ситуации. Что же касается Соловья, то автор живописует его пение так, что становится очевидным, насколько хорошо оно было. Мораль басни такова, что судьей зачастую становится тот, кто судит без знания дела, и потому нельзя принимать за чистую монету подобные суждения.
Объяснение: