Стихотворение «Я памятник себе воздвиг нерукотворный...», одно из последних у Пушкина, стало едва ли не самым знаменитым его произведением. (В рукописи оно не имеет названия и дано публикаторами, поэтому слово «Памятник» взято в угловые скобки.) Поэт подводит итог своим свершениям, пробует взглянуть на все написанное им с точки зрения вечности. Такова была поэтическая традиция, восходящая к древнеримскому поэту Горацию (на что указывает латинский эпиграф — «Exegi monumentum» — «Я воздвиг памятник»). Дань этой традиции отдали и русские поэты XVIII века — Ломоносов, Державин; Пушкин писал свое стихотворение с явной оглядкой на их «Памятники» — сходство всегда резче оттеняет различия. Все это вы уже изучали в младших классах. Поэтическая власть выше царской; она непокорна земным владыкам. Единственное слово, которое не вполне вписывается в круг ассоциаций, заданных в первой строфе темой непокорности, — слово нерукотворный. За этим словом тянется совсем другая цепь ассоциаций — религиозная; «нерукотворным » называют икону, на которой изображается лик Христа, чудесным образом запечатленный на полотенце, которое ») приложил к лицу. Религиозный контекст предполагает совсем другой ход мысли, совсем другие ценности: вместо гордости — смирение, вместо непокорности — послушание. Намечается некое внутреннее противоречие, которое задает движение лирическому сюжету — ведь в лирическом сюжете, в отличие от эпического, завязка вполне может происходить на уровне слов и даже звуков. Эффект усиливается оттого, что оба слова — «нерукотворный» и «непокорный» — строятся одинаково (с отрицания «не») и рифмуются друг с другом. Пускай нечетко, неточно. Такие рифмы тоже бывают.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.
Надеюсь хоть что то будет понятно.
Объяснение:
Стихотворение «Я памятник себе воздвиг нерукотворный...», одно из последних у Пушкина, стало едва ли не самым знаменитым его произведением. (В рукописи оно не имеет названия и дано публикаторами, поэтому слово «Памятник» взято в угловые скобки.) Поэт подводит итог своим свершениям, пробует взглянуть на все написанное им с точки зрения вечности. Такова была поэтическая традиция, восходящая к древнеримскому поэту Горацию (на что указывает латинский эпиграф — «Exegi monumentum» — «Я воздвиг памятник»). Дань этой традиции отдали и русские поэты XVIII века — Ломоносов, Державин; Пушкин писал свое стихотворение с явной оглядкой на их «Памятники» — сходство всегда резче оттеняет различия. Все это вы уже изучали в младших классах. Поэтическая власть выше царской; она непокорна земным владыкам. Единственное слово, которое не вполне вписывается в круг ассоциаций, заданных в первой строфе темой непокорности, — слово нерукотворный. За этим словом тянется совсем другая цепь ассоциаций — религиозная; «нерукотворным » называют икону, на которой изображается лик Христа, чудесным образом запечатленный на полотенце, которое ») приложил к лицу. Религиозный контекст предполагает совсем другой ход мысли, совсем другие ценности: вместо гордости — смирение, вместо непокорности — послушание. Намечается некое внутреннее противоречие, которое задает движение лирическому сюжету — ведь в лирическом сюжете, в отличие от эпического, завязка вполне может происходить на уровне слов и даже звуков. Эффект усиливается оттого, что оба слова — «нерукотворный» и «непокорный» — строятся одинаково (с отрицания «не») и рифмуются друг с другом. Пускай нечетко, неточно. Такие рифмы тоже бывают.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.