Задание 2. Прочитайте четыре отрывка из литературных произведений разных направлений – классицизм, сентиментализм, романтизм, реализм. Определите эти направления и запишите свои доказательства.
I. «Лизавета Ивановна была домашней мученицею. Она разливала чай и получала выговоры за лишний расход сахара; она вслух читала романы и виновата была во всех ошибках автора; она сопровождала графиню в ее прогулках и отвечала за погоду и за мостовую. Ей было назначено жалованье, которое никогда не доплачивали; а между тем требовали от нее, чтоб она одета была, как и все, то есть как очень немногие. В свете играла она самую жалкую роль. Все ее знали и никто не замечал; на балах она танцевала только тогда, как недоставало vis-à-vis, и дамы брали ее под руку всякий раз, как им нужно было идти в уборную поправить что-нибудь в своем наряде. Она была самолюбива, живо чувствовала свое положение и глядела кругом себя, — с нетерпением ожидая избавителя; но молодые люди, расчетливые в ветреном своем тщеславии, не удостоивали ее внимания, хотя Лизавета Ивановна была сто раз милее наглых и холодных невест, около которых они увивались. Сколько раз, оставя тихонько скучную и пышную гостиную, она уходила плакать в бедной своей комнате, где стояли ширмы, оклеенные обоями, комод, зеркальце и крашеная кровать и где сальная свеча темно горела в медном шандале!»
Автор, название
II.
«Тебе единой лишь пристойно,
Царевна! свет из тьмы творить;
Деля Хаос на сферы стройно,
Союзом целость их крепить;
Из разногласия согласье
И из страстей свирепых счастье
Ты можешь только созидать.
Так кормщик, через понт плывущий,
Ловя под парус ветр ревущий,
Умеет судном управлять».
Автор, название
III.
Подобно птичке беззаботной
И он, изгнанник перелетный,
Гнезда надежного не знал
И ни к чему не привыкал.
Ему везде была дорога,
Везде была ночлега сень;
Проснувшись поутру, свой день
Он отдавал на волю бога,
И жизни не могла тревога
Смутить его сердечну лень.
Его порой волшебной славы
Манила дальная звезда;
Нежданно роскошь и забавы
К нему являлись иногда;
Над одинокой головою
И гром нередко грохотал;
Но он беспечно под грозою
И в вёдро ясное дремал.
И жил, не признавая власти
Судьбы коварной и слепой;
Но боже! как играли страсти
Его послушною душой!
С каким волнением кипели
В его измученной груди!
Автор, название
IV. «Но что же чувствовала она тогда, когда Эраст, обняв ее в последний раз, в последний раз прижав к своему сердцу, сказал: «Прости, Лиза!…» Какая трогательная картина! Утренняя заря, как алое море, разливалась по восточному небу. Эраст стоял под ветвями высокого дуба, держа в объятиях свою бледную, томную, горестную подругу, которая, прощаясь с ним, прощалась с душою своею. Вся натура пребывала в молчании. Лиза рыдала – Эраст плакал – оставил ее – она упала – стала на колени, подняла руки к небу и смотрела на Эраста, который удалялся – далее – далее– и, наконец, скрылся – воссияло солнце, и Лиза, оставленная, бедная, лишилась чувств и памяти».
Автор, название
Вільям Шекспір — геніальний поет та драматург епохи Відродження. У його комедіях, трагедіях відобразилися не тільки проблеми, притаманні часу, особливо актуальні для людини Ренесансу, а й проблеми загальнолюдські. На мою думку, для глибшого розуміння творів Шекспіра необхідно почати зі психологічних та світоглядних особливостей епохи, у яку він жив та творив свої драми. «Світ розхитався», — сказано в «Гамлеті». І справді, це був період формування принципово нового ставлення людини до життя та до самої себе. Згадаймо деякі факти з історії літератури: ми добре пам’ятаємо, як страждали герої античної літератури, підкорені долі, фатуму, позбавлені вільного вибору. Так само підкорялися певним межам і герої Середньовіччя: жорсткі правила етикету, жорстка регламентація усього життя, беззаперечне підкорення будь-яким догмам релігії.
У часи Ренесансу людина опиняється у принципово новому становищі: вона стає «міроїс усіх речей» (нехай цей вислів і було сформульовано за античності, але за часів Відродження він по-справжньому втілився в життя). Людина отримує право вибору… Здавалося б, це воля? Свобода вибору і є та сама омріяна свобода особистості, свобода духовна! Але ж найчастіше цей вибір і ставав тягарем, що важким каменем лягав на душу, під тиском якого ламалися долі, не витримавши відповідальності за власний вибір, заплутавшись у власних сумнівах та побоюваннях. Ало не тільки свобода вибору тисне на ренесансну людину: світ не просто хитається, він трагічно розколюється навпіл. На ідеальне та дійсне, і цей ідеал видається недосяжним, настільки недосяжним порівняно з жорстокою дійсністю, сповненою брехні та зрадництва, що можна й впасти у відчай…
Готуючись до написання цього твору, я довго розмірковував над образом Гамлета. І щоразу я не міг дібрати потрібних слів, аби схарактеризувати його образ. А ще — ловив себе на думці, що сприймаю цього літературного персонажа як людину, яка дійсно колись жила…
Гамлет видається мені настільки складним, багаторівневим образом, що важко дати бодай одну однозначну характеристику. У жодному разі його вагання, його сумніви не здаються мені ознакою слабкості (таку думку висловив дехто з моїх однокласників). Навпаки: сумніви Гамлета, його душевні вагання, на мою думку, є показником гострого розуму та високих моральних принципів.
За часів античності доля людини, на думку самої ж людини, була визначена наперед. Це позбавляло вибору, але ж знімало відповідальність. Якби хтось, окрім Гамлета міг дати йому відповідь: «Бути чи не бути?» Цей монолог став шедевром світової літератури, і не тільки літератури — філософії. Гамлет весь час шукає відповідь на це питання, бо в ньому — саме світосприйняття людини, її життєва позиція. «Світ розхитався», і Гамлет вважає своєю місією поновити рівновагу, але хіба може він, одна людина, з цим впоратися? Це завдання по-справжньому непросте, але ж і не втручатись у світову боротьбу добра і зла він не може.
Трагедія Гамлета не стільки в тому, що він поставив собі недосяжні цілі, а в тому, що не будь-який б їх досягнення видається йому чесним. Гамлет не вбиває свого лютого ворога під час його молитви, і ми розуміємо, що змінити світ, перемогти зло іншим злом — неприпустимо для Гамлета. Він вагається між дією та рефлексією, боїться вчинити неправильно, допоки він не збагнув механізмів, які лежать в основі світобудови, але ж хіба можливо їх зрозуміти? Але й бездієвість пригнічує Гамлета… Мені здається, що навіть уважний читач не зрозуміє цю складну постать до кінця, не можна одразу сприйняти усі проблеми, покладені автором в основу цього образу.
Існують книги, які можна перечитувати багато разів, щоразу відкриваючи для себе щось нове, дивуючись із власної неуважності. Мені здається, що «Гамлет» є саме таким твором. Прикро, що я так і не зміг до кінця зрозуміти образ Гамлета… Я постійно повертаюсь до тексту, — може, я випустив щось: якусь важливу думку, якусь деталь?
Образ Гамлета — втілення філософських шукань усього людства. Як на мене, неможливо розв’язати усі питання, поставлені Гамлетом не те що в одному учнівському творі, а й протягом цілого життя. Я можу хіба що окреслити їх, сформулювати вже не метафорично, а прямо, аби шукати відповіді потім, протягом, можливо, багатьох років…