Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями.
Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні стріли, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром його доньку, Мирославу. Дівчина була вродлива, добра, ніжна і разом із тим сильна, смілива. Ще при народженні вона втратила матір, а нянька, проста жінка, привчала її до всякої роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всілякі труднощі.
На стрімкім підгірку, вкритім густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедів. Туди й прямував Тугар Вовк, взявши за провідника місцевого сміливця Максима Беркута. Той розставив мисливців у два ряди, не знав тільки, що робити з Мирославою, але дівчина не відступила від свого наміру полювати разом із чоловіками.
Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася й опинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на до , звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа.
Це був Максим.
Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.
Дивіться також
Захар Беркут (повний текст)
▲ читається трохи більше, ніж за один вечір
Захар Беркут (дуже стисло)
▲ читається за 13 хвилин
Захар Беркут (переказ)
▲ читається за 11 хвилин
Захар Беркут (скорочено)
▲ читається за 15 хвилин
"Захар Беркут" (шкільні твори)
Яким було рішення тухольців? (та інші запитання)
Біографія Івана Франка
II
Мисливці поверталися додому, й Максим із гордістю показав дорогу через гори, зроблену тухольцями.
Тугар Вовк став розпитувати Максима про батька, чи правда те, що Захар Беркут має велику владу над громадою. Юнак сказав, що громада — сама найбільша влада. І батько не може її бунтувати, бо вона гнівається на боярина, який захопив громадський ліс і полонину. Тугар Вовк зверхньо відповів, що землю йому подарував князь.
Посеред села їм зустрілися троє старих, що несли сріблом окований ланцюг у вигляді персня. Вони зупинялися коло кожного двору й за на копу (на збори). Запросили й боярина, хоч той і посміявся з такого звичаю. Максим порадив Тугарові прийди на громадський суд, Мирослава його підтримала, боярин неохоче погодився піти подивитися на копу.
Провідник Максим показав Тугару й Мирославі священний камінь тухольців Сторож, розповів легенду про нього.
III
За селом Тухля посеред поля стояла величезна липа, яку мешканці вважали божим даром і біля якої вони влаштовували віче (народні збори).
Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на ти монголів із пастки за звільнення сина. Але Захар не пішов на це, знаючи мстиву натуру ворогів і боячись піддати небезпеці сусідів.
Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями.
Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні стріли, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром його доньку, Мирославу. Дівчина була вродлива, добра, ніжна і разом із тим сильна, смілива. Ще при народженні вона втратила матір, а нянька, проста жінка, привчала її до всякої роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всілякі труднощі.
На стрімкім підгірку, вкритім густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедів. Туди й прямував Тугар Вовк, взявши за провідника місцевого сміливця Максима Беркута. Той розставив мисливців у два ряди, не знав тільки, що робити з Мирославою, але дівчина не відступила від свого наміру полювати разом із чоловіками.
Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася й опинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на до , звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа.
Це був Максим.
Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.
Дивіться також
Захар Беркут (повний текст)
▲ читається трохи більше, ніж за один вечір
Захар Беркут (дуже стисло)
▲ читається за 13 хвилин
Захар Беркут (переказ)
▲ читається за 11 хвилин
Захар Беркут (скорочено)
▲ читається за 15 хвилин
"Захар Беркут" (шкільні твори)
Яким було рішення тухольців? (та інші запитання)
Біографія Івана Франка
II
Мисливці поверталися додому, й Максим із гордістю показав дорогу через гори, зроблену тухольцями.
Тугар Вовк став розпитувати Максима про батька, чи правда те, що Захар Беркут має велику владу над громадою. Юнак сказав, що громада — сама найбільша влада. І батько не може її бунтувати, бо вона гнівається на боярина, який захопив громадський ліс і полонину. Тугар Вовк зверхньо відповів, що землю йому подарував князь.
Посеред села їм зустрілися троє старих, що несли сріблом окований ланцюг у вигляді персня. Вони зупинялися коло кожного двору й за на копу (на збори). Запросили й боярина, хоч той і посміявся з такого звичаю. Максим порадив Тугарові прийди на громадський суд, Мирослава його підтримала, боярин неохоче погодився піти подивитися на копу.
Провідник Максим показав Тугару й Мирославі священний камінь тухольців Сторож, розповів легенду про нього.
III
За селом Тухля посеред поля стояла величезна липа, яку мешканці вважали божим даром і біля якої вони влаштовували віче (народні збори).
Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на ти монголів із пастки за звільнення сина. Але Захар не пішов на це, знаючи мстиву натуру ворогів і боячись піддати небезпеці сусідів.
Мирослава намагається втримати бать