Ця думка загалом має бути основоположною для кожного вченоголітературознавця, бо закликає у дослідженнях літературного твору
відштовхуватися безпосередньо від нього, а не від аналізу, який здійснили
інші, бо
літературний твір – це суто інтенційний твір, джерелом існування якого є творчі акти
свідомости автора, а фізичною підставою – текст, усталений на письмі або за до ншого фізичного засобу можливої репродукції (наприклад, на магнітофоні). Завдяки
двоплановості його мови він водночас інтерсуб’єктивно доступний і відтворюється, тому
стає предметом інтенційним, інтерсуб’єктивним з огляду на певну суспільність читачів. Як
такий він не психічний, а трансцендентний стосовно усіх свідомих переживань як автора,
так і читачів2
.
Одним із вихідних пунктів цього аналізу роману П. Куліша буде
настанова Р. Інґардена розмежовувати сам твір художньої літератури як
художній об’єкт та його естетичну конкретизацію як об’єкт естетичний3
.
Доповненням цьому є застосування ідей вченого про конкретизацію
літературного твору, якою дослідник називав таке ціле, «в якому твір
виступає як уже доповнене та змінене читачем у процесі читання»4
.
Спробую це показати на прикладі центральних, чи сказати б, концептуальних образів, якими в романі є дорога та, зрозуміло, власне чорна
рада. Ці слова, якщо користуватися поняттями Романа Інґардена, є так
званою «неповною визначенністю чи схематичністю»5
, причому
вживаючись як у прямому, так і переносному значеннях. Інтерпретація, чи,
як сказав би Р. Інґарден, конкретизація цих понять (у даному випадку має
йтися також про елементи історичного коментаря) та якомога повніше
з’ясування їхньої ролі в художньо-історичній системі Чорної ради дасть
змогу поглибити та значною мірою верифікувати наше сприймання
й оцінку роману, глибше збагнути його історико-літературну та естетичну
сутність.
Коли значення слова «дорога» цілком зрозуміле, то про те, що таке
«чорна рада» варто сказати докладніше. Це словосполучення у цьому
контексті означає загальну козацьку раду за участи черні, тобто селян та
Клёст-елови́к[1], или обыкнове́нный клёст[1] (лат. Loxia curvirostra), — лесная певчая птица из семейства вьюрковых (Fringillidae), отряда воробьинообразных (Passeriformes). Характеризуется мощным клювом с перекрещивающимися кончиками и питанием семенами ели и других хвойных деревьев (отсюда русское название вида).
Птица немного крупнее воробья, но мельче скворца. Длина тела до 17 см, масса 43—57 г.
Примечателен своеобразным строением клюва. Надклювье и подклювье скрещиваются между собой, и их острые концы выдаются по бокам клюва. Подобно попугаям, использует клюв для ла́занья.
Самцы красные или красно-малиновые, нижняя часть брюха серовато-белая. Самки зеленовато-серые с жёлто-зелёными краями перьев. Молодые птицы серые в пестринах, самцы-первогодки оранжево-жёлтые. Крылья и хвост бурые.
Клюв не очень толстый, более вытянут, менее загнут, слабее перекрещивающиеся концы его длиннее и тоньше по сравнению с родственным видом клеста-сосновика.
Имеет крупную голову, цепкие лапы, позволяющие подвешиваться к шишкам вниз головой, короткий глубоко вырезанный хвост.
Объяснение:
Ця думка загалом має бути основоположною для кожного вченоголітературознавця, бо закликає у дослідженнях літературного твору
відштовхуватися безпосередньо від нього, а не від аналізу, який здійснили
інші, бо
літературний твір – це суто інтенційний твір, джерелом існування якого є творчі акти
свідомости автора, а фізичною підставою – текст, усталений на письмі або за до ншого фізичного засобу можливої репродукції (наприклад, на магнітофоні). Завдяки
двоплановості його мови він водночас інтерсуб’єктивно доступний і відтворюється, тому
стає предметом інтенційним, інтерсуб’єктивним з огляду на певну суспільність читачів. Як
такий він не психічний, а трансцендентний стосовно усіх свідомих переживань як автора,
так і читачів2
.
Одним із вихідних пунктів цього аналізу роману П. Куліша буде
настанова Р. Інґардена розмежовувати сам твір художньої літератури як
художній об’єкт та його естетичну конкретизацію як об’єкт естетичний3
.
Доповненням цьому є застосування ідей вченого про конкретизацію
літературного твору, якою дослідник називав таке ціле, «в якому твір
виступає як уже доповнене та змінене читачем у процесі читання»4
.
Спробую це показати на прикладі центральних, чи сказати б, концептуальних образів, якими в романі є дорога та, зрозуміло, власне чорна
рада. Ці слова, якщо користуватися поняттями Романа Інґардена, є так
званою «неповною визначенністю чи схематичністю»5
, причому
вживаючись як у прямому, так і переносному значеннях. Інтерпретація, чи,
як сказав би Р. Інґарден, конкретизація цих понять (у даному випадку має
йтися також про елементи історичного коментаря) та якомога повніше
з’ясування їхньої ролі в художньо-історичній системі Чорної ради дасть
змогу поглибити та значною мірою верифікувати наше сприймання
й оцінку роману, глибше збагнути його історико-літературну та естетичну
сутність.
Коли значення слова «дорога» цілком зрозуміле, то про те, що таке
«чорна рада» варто сказати докладніше. Це словосполучення у цьому
контексті означає загальну козацьку раду за участи черні, тобто селян та
Домен:Эукариоты
Царство:Животные
Подцарство:Эуметазои
Без ранга:Двусторонне-симметричные
Без ранга:Вторичноротые
Тип:Хордовые
Подтип:Позвоночные
Инфратип:Челюстноротые
Надкласс:Четвероногие
Класс:Птицы
Подкласс:Настоящие птицы
Инфракласс:Новонёбные
Отряд:Воробьинообразные
Подотряд:Певчие воробьиные
Инфраотряд:Passerida
Надсемейство:Passeroidea
Семейство:Вьюрковые
Подсемейство:Щеглиные
Триба:Щеглиные
Род:Клесты
Вид:Клёст-еловик
Клёст-елови́к[1], или обыкнове́нный клёст[1] (лат. Loxia curvirostra), — лесная певчая птица из семейства вьюрковых (Fringillidae), отряда воробьинообразных (Passeriformes). Характеризуется мощным клювом с перекрещивающимися кончиками и питанием семенами ели и других хвойных деревьев (отсюда русское название вида).
Птица немного крупнее воробья, но мельче скворца. Длина тела до 17 см, масса 43—57 г.
Примечателен своеобразным строением клюва. Надклювье и подклювье скрещиваются между собой, и их острые концы выдаются по бокам клюва. Подобно попугаям, использует клюв для ла́занья.
Самцы красные или красно-малиновые, нижняя часть брюха серовато-белая. Самки зеленовато-серые с жёлто-зелёными краями перьев. Молодые птицы серые в пестринах, самцы-первогодки оранжево-жёлтые. Крылья и хвост бурые.
Клюв не очень толстый, более вытянут, менее загнут, слабее перекрещивающиеся концы его длиннее и тоньше по сравнению с родственным видом клеста-сосновика.
Имеет крупную голову, цепкие лапы, позволяющие подвешиваться к шишкам вниз головой, короткий глубоко вырезанный хвост.