Мы видим Николая Стрельцова перед боем, во время боя и по его завершении. Во всех ситуациях он показывает себя человеком высокого мужества, сильного характера, преданным Родине и долгу перед ней и своими товарищами. Стрельцов, преодолевая трудности, роет окопы, тщательно маскирует свою ячейку, аккуратно раскладывает гранаты, диски, вещевой мешок с патронами-готовится к бою. Общее настроение напряженности и тревоги охватывает его, и именно он вспоминает слова своего друга Лопахина о встрече со смертью. Приближающиеся враги вызывают у него чувство захватывающей ненависти. Мы понимаем, что он хорошо подготовленный боец ("...Николай прижался к стенке грудью, готовый в любую секунду стремительно пригнуться"). Он стрелял короткими очередями, экономя патроны, бил только наверняка. После второй атаки он "вздохнул и с наслаждением на короткий миг закрыл глаза". Ему тогда было трудно держать на прицеле бегающие фигурки врагов еще и потому, что солнечные лучи били прямо под каску. Во время нападения самолетов врага Николая контузило, и он потерял сознание. Вокруг шел ожесточенный бой. Из последних сил держались оставшиеся в живых бойцы. Немцы были совсем близко. И контуженный Николай, которого одолевали тошнота, головокружение, старческая слабость, вставил в оружие новый диск и стал стрелять, "властно движимый двумя самыми могучими желаниями: жить и биться до последнего". Шолохов показывает динамику его чувств в этом состоянии. Когда он понял, что пришло подкрепление и атака немцев будет отбита, он застонал и заплакал от ярости и досады на собственное бессилие и от счастья, что высоту отстояли и трижды проклятый враг бежит. После этого он впал в "долгое и беспамятство". Мы узнаем из внутреннего монолога Лопахина, что Стрельцов должен быть в госпитале. Однако, когда Петр подошел к своим он увидел Николая, который после того, как ему стало несколько лучше и тошнота, ушел из медсанчасти, чтобы продолжать воевать. Контузия не Николай еще ничего не слышал, понимал только письменную речь, стал заикаться. Он объяснил, что не мог покинуть полк, когда товарищам трудно и их мало осталось. " Драться рядом с товарищами ведь можно и глухому". Таков человек, сражающийся за Родину, Николай Стрельцов.
Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які до здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів.
Сплановане життя — це не утопія. Жити відповідно до своїх планів не означає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань.
Звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійснилося. Щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль.
Але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. До того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися.
Тож кращий варіант — це спочатку чітко окреслити перелік бажаного, а потім намагатися втілювати власними зусиллями, "на ходу" коректуючи його відповідно до вимог реального світу та нових власних потреб, бо людині притаманно постійно змінюватись та перебувати у русі (звісно, наслідком є зміна наших пріоритетів, іноді дуже непередбачувана).
Дивіться також
Одна справа — знати витоки ріки Нілу і план лабіринту, а інша — розуміти суть щастя. (Г. Сковорода)
Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо.
Звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться, тому що я обрав професію юриста і намагатимуся зробити все, щоб закони України були не тільки на папері, а й діяли у реальному житті.
Щастя особистості поза суспільством неможливе, як неможливе життя рослини, висмикнутої з ґрунту й кинутої в неродючий пісок. (О. Толстой)
Але навіть не самореалізацію у професії я вважаю за головне у житті. Я гадаю, якщо людина зробить щасливою іншу людину, вона може вважати своє життя не даремно прожитими роками, а вогнищем, яке зігріло когось. Звичайно, добробут нації важить багато, а доля Землі, її екологічний стан та політичні негаразди нікого не можуть залишити байдужим. Але не менше важить і щастя в родині, взаєморозуміння з найріднішими людьми. І мені здається, що гармонія у окремій сім'ї (а хотілося б, щоб таких сімей було якомога більше) може сприяти тому, що наш світ теж стане гармонійнішим.
Мы видим Николая Стрельцова перед боем, во время боя и по его завершении. Во всех ситуациях он показывает себя человеком высокого мужества, сильного характера, преданным Родине и долгу перед ней и своими товарищами. Стрельцов, преодолевая трудности, роет окопы, тщательно маскирует свою ячейку, аккуратно раскладывает гранаты, диски, вещевой мешок с патронами-готовится к бою. Общее настроение напряженности и тревоги охватывает его, и именно он вспоминает слова своего друга Лопахина о встрече со смертью. Приближающиеся враги вызывают у него чувство захватывающей ненависти. Мы понимаем, что он хорошо подготовленный боец ("...Николай прижался к стенке грудью, готовый в любую секунду стремительно пригнуться"). Он стрелял короткими очередями, экономя патроны, бил только наверняка. После второй атаки он "вздохнул и с наслаждением на короткий миг закрыл глаза". Ему тогда было трудно держать на прицеле бегающие фигурки врагов еще и потому, что солнечные лучи били прямо под каску. Во время нападения самолетов врага Николая контузило, и он потерял сознание. Вокруг шел ожесточенный бой. Из последних сил держались оставшиеся в живых бойцы. Немцы были совсем близко. И контуженный Николай, которого одолевали тошнота, головокружение, старческая слабость, вставил в оружие новый диск и стал стрелять, "властно движимый двумя самыми могучими желаниями: жить и биться до последнего". Шолохов показывает динамику его чувств в этом состоянии. Когда он понял, что пришло подкрепление и атака немцев будет отбита, он застонал и заплакал от ярости и досады на собственное бессилие и от счастья, что высоту отстояли и трижды проклятый враг бежит. После этого он впал в "долгое и беспамятство". Мы узнаем из внутреннего монолога Лопахина, что Стрельцов должен быть в госпитале. Однако, когда Петр подошел к своим он увидел Николая, который после того, как ему стало несколько лучше и тошнота, ушел из медсанчасти, чтобы продолжать воевать. Контузия не Николай еще ничего не слышал, понимал только письменную речь, стал заикаться. Он объяснил, что не мог покинуть полк, когда товарищам трудно и их мало осталось. " Драться рядом с товарищами ведь можно и глухому". Таков человек, сражающийся за Родину, Николай Стрельцов.
Объяснение:
Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Кажуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмінність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які до здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та наполегливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів.
Сплановане життя — це не утопія. Жити відповідно до своїх планів не означає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань.
Звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійснилося. Щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль.
Але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. До того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися.
Тож кращий варіант — це спочатку чітко окреслити перелік бажаного, а потім намагатися втілювати власними зусиллями, "на ходу" коректуючи його відповідно до вимог реального світу та нових власних потреб, бо людині притаманно постійно змінюватись та перебувати у русі (звісно, наслідком є зміна наших пріоритетів, іноді дуже непередбачувана).
Дивіться також
Одна справа — знати витоки ріки Нілу і план лабіринту, а інша — розуміти суть щастя. (Г. Сковорода)
Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо.
Звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться, тому що я обрав професію юриста і намагатимуся зробити все, щоб закони України були не тільки на папері, а й діяли у реальному житті.
Щастя особистості поза суспільством неможливе, як неможливе життя рослини, висмикнутої з ґрунту й кинутої в неродючий пісок. (О. Толстой)
Але навіть не самореалізацію у професії я вважаю за головне у житті. Я гадаю, якщо людина зробить щасливою іншу людину, вона може вважати своє життя не даремно прожитими роками, а вогнищем, яке зігріло когось. Звичайно, добробут нації важить багато, а доля Землі, її екологічний стан та політичні негаразди нікого не можуть залишити байдужим. Але не менше важить і щастя в родині, взаєморозуміння з найріднішими людьми. І мені здається, що гармонія у окремій сім'ї (а хотілося б, щоб таких сімей було якомога більше) може сприяти тому, що наш світ теж стане гармонійнішим.
Із надією на це я роблю крок у своє майбутнє.