Герои повести Пушкина Петр Гринев и Алексей Швабрин сразу же привлекают внимание читателя. Главными героями повести являются два офицера, служившие в Белогорской крепости. Проследив за их судьбами, мы сможем понять, что значит честь офицера, человеческое достоинство. Петр Андреевич Гринев – молодой офицер, происходящий из знатного военного рода. Службу проходит в Белогорской крепости. Алексей Швабрин – не отличающийся примерным поведением солдат, переведенный из-за дуэли, на которой противник Швабрина был убит, в Белогорскую крепость. Судьба столькнула Гринева и Швабрина в Белогорской крепости. Автор подчеркивает некую схожесть характеров молодых людей. Но что же тогда помешало им стать друзьями? По-моему, причина в воспитании. Петр Андреевич никогда не испытывал одиночества, ни в чем не нуждался, ему повезло с родителями. Швабрин же, напротив, с раннего возраста был лишен родительской ласки и заботы. Детство обеих героев имело огромное влияние на формирование их характера и совести. Гринев стал добрым, смелым, отзывчивым и надежным, а Алексей – лживым, циничным, жестоким. Эти качества своих персонажей Пушкин открывает читателям не сразу, а постепенно, побуждая нас анализировать каждый поступок молодых людей. Кроме того, особую роль в мировосприятие героев внесла семья Мироновых. Дочь коменданта крепости Мария была предметом частых ссор и конфликтов между Швабриным и Гриневым. Мать считает ее «трусихой» , а злобный Швабрин характеризует девушку как «совершенную дурочку» . Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра, что и послужило поводом дуэли Швабрина и Гринева. Когда Емельян Пугачев поднимает восстание, захватывает Белогорскую крепость казнит коменданта и его жену и назначает ее начальником Швабрина. Мария любит Петра Гринева, хочет стать его женой, но их счастью мешает один человек – Алексей Швабрин. Он пытается убить любовь Маши к Петру Андреевичу и насильно влюбить девушку в себя. Гринев любимую, рискуя собственной жизнью, в этом ему Пугачев. Патриот Гринев является антиподом предателю и мерзавцу Швабрину. Я считаю, что Алексей Швабрин после перехода на сторону восставших, вообще недостоин офицерского звания. Я поддерживаю отношение автора к главным героям. Противостояние Петра Андреевича Гринева и Алексея Швабрина – это противостояние верности и предательства, любви и ненависти. По-моему, Гринев – тот идеал офицера, которого не хватало русской армии в девятнадцатом веке. Петр выполнил завет отца: «Служи верно кому присягнешь; слушайся начальников; за их лаской не гонись; береги платье снову, а честь смолоду» . Швабрин, мог быть таким человеком как Петр, но, наверное, тяжелая жизнь просто вынудила его стать таким, каким его изображает Пушкин.
Оман "Мастер і Маргарита" уперше вийшов у світ взимку 1966-1967 року. Цей роман, реалістичний, фантастичний, гротескний, з такими несподіваними для тієї атеїстичної епохи образами диявола і Иешуа Га-Ноцри, відразу ж викликав величезний інтерес. З перших сторінок читач відразу уловлює в романі сатиричні ноткя, але, на мій погляд, головне в романі - філософські проблеми: думки про добро і зло, про невідворотність покарання, про вибір кожної людини. Свій вибір роблять в цьому романі усе: від Иешуа до Майстра. Кожен герой, хоче він того або ні, стоїть перед проблемою вибору, він сам вибирає свій шлях. Від цього надалі залежить його життя. Але звернемося до роману, розглянувши долі його героїв. Иешуа Га-Ноцри - булгаківський Ісус - в романі показаний звичайною людиною зі своїми страхами і слабкостями. Ми можемо навіть сказати, що він слабкий, коли б не його віра. Його сила полягає в тому, що він вибрав свій шлях і не відступив від нього. Иешуа вважав, що усі люди на землі народжуються добрими, лише жорстоке відношення може зробити людину жорстокою. Він говорить так навіть про тих, хто побив його, хто зрадив його, для нього усі люди добрі, навіть зрадник Іуда, кат Щуролов. Иешуа вимовляє слова про майбутнє царство "істини і справедливості", але залишає це царство відкритим абсолютно для усіх. Понтії Пілат - повна йому протилежність. Він наділений владою, його шанують і бояться. Але і він стає перед вибором. Сам Пілат намагається зробити добру справу, не пориваючи із злом: прокуратор :тремятся помилувати безневинного Иешуа, але вимушений затвердити вирок, побоюючись доносу. У Понтія Пілата бракує сили духу зробити робро. Він залишається на стороні зла. Смерть безневинного Иешуа стає непосильним вантажем для совісті Пілата, приводить його до розкаяння. Пілат кінець кінцем розуміє справедливість вчення Иешуа Га-Ноц-ри і починає діяти в його інтересах (Понтій Пілат організовує вбивство Іуди). Але смерть Іуди не знімає тягаря з совісті прокуратора. Иешуа виявився правий. Не нове вбивство, а глибоке щире розкаяння в скоєному врешті-решт приносять Пілатові пробачення. Не лише євангельські герої відповідають за свої гріхи. Приміром, Берліоз. Голова МАССОЛИТа приречений на смерть, оскільки самовпевнено вважав, що його знання дозволяють йому не лише заперечувати існування Бога і диявола, але і взагалі моральні засади життя. Для цього освіченого редактора дійсно немає нічого святого, і за це слідує покарання. М. А. Булгаков ставить Майстра, однієї з головних дійових осіб, перед вибором -- добро або зло. Як і Понтій Пілат, Майстер виявляється на стороні зла, але не із-за боягузтва, а тому що їм рухають легкодухість і слабкість. Майстер не зміг до кінця винести випробування, що випали на його частку. Він дійсно не пішов ні на які компроміси у своїй творчості. Але в той же час відмовився від боротьби за свій твір і не зміг більше творити. Майстер не готовий боротися, адже він -- художник. Кожен має бути самим собою. І Майстер, більш ніж хто б то не було, залишився самим собою -- втіленням безмірної сили і безмірної слабкості творчості. Але не усі герої роману вибирають зло, керуючись страхом і боягузтвом. Такий з'являється перед нами Маргарита. Вона бере на себе активну роль і намагається вести ту боротьбу, від якої відмовляється Майстер. Коли сили зла наділяють Маргариту надприродними якостями -летать і бути невидимою -- вона використовує це для помсти. Тільки загроза загибелі дитини зупиняє її. Всепоглинаюча любов до Майстра і озлоблення проти навколишньої брехні - основні риси булгаківської Маргарити. У неї немає віри, але цю віру в ній замінює любов до Майстра. Мені здається, що Маргарита, як і Иешуа, робить правильний вибір, хоча виявляється на стороні сил пітьми, тому що її вибір нікому не приносить горя і страждання. Маргарита в романі Булгакова стала прекрасним узагальненим поетичним чином люблячої жінки. У романі "Майстер і Маргарита" ніхто не здійснює гріхів по підказці. Свої гріхи і злочини, великі і малі,, так само як і свій подвиг кожен здійснює сам, по власному душевному спонуканню. І кожен у відповіді за свої вчинки.
крепости. Проследив за их судьбами, мы сможем понять, что значит честь офицера, человеческое достоинство.
Петр Андреевич Гринев – молодой офицер, происходящий из знатного военного рода. Службу проходит в Белогорской крепости. Алексей Швабрин – не отличающийся примерным поведением солдат, переведенный из-за дуэли, на которой противник Швабрина был убит, в Белогорскую крепость.
Судьба столькнула Гринева и Швабрина в Белогорской крепости. Автор подчеркивает некую схожесть характеров молодых людей. Но что же тогда помешало им стать друзьями? По-моему, причина в воспитании. Петр Андреевич никогда не испытывал одиночества, ни в чем не нуждался, ему повезло с родителями. Швабрин же, напротив, с раннего возраста был лишен родительской ласки и заботы. Детство обеих героев имело огромное влияние на формирование их характера и совести. Гринев стал добрым, смелым, отзывчивым и надежным, а Алексей – лживым, циничным, жестоким. Эти качества своих персонажей Пушкин открывает читателям не сразу, а постепенно, побуждая нас анализировать каждый поступок молодых людей.
Кроме того, особую роль в мировосприятие героев внесла семья Мироновых. Дочь коменданта крепости Мария была предметом частых ссор и конфликтов между Швабриным и Гриневым. Мать считает ее «трусихой» , а злобный Швабрин характеризует девушку как «совершенную дурочку» . Швабрин посмел посмеяться над чувствами Маши и Петра, что и послужило поводом дуэли Швабрина и Гринева.
Когда Емельян Пугачев поднимает восстание, захватывает Белогорскую крепость казнит коменданта и его жену и назначает ее начальником Швабрина. Мария любит Петра Гринева, хочет стать его женой, но их счастью мешает один человек – Алексей Швабрин. Он пытается убить любовь Маши к Петру Андреевичу и насильно влюбить девушку в себя. Гринев любимую, рискуя собственной жизнью, в этом ему Пугачев.
Патриот Гринев является антиподом предателю и мерзавцу Швабрину. Я считаю, что Алексей Швабрин после перехода на сторону восставших, вообще недостоин офицерского звания.
Я поддерживаю отношение автора к главным героям. Противостояние Петра Андреевича Гринева и Алексея Швабрина – это противостояние верности и предательства, любви и ненависти. По-моему, Гринев – тот идеал офицера, которого не хватало русской армии в девятнадцатом веке. Петр выполнил завет отца: «Служи верно кому присягнешь; слушайся начальников; за их лаской не гонись; береги платье снову, а честь смолоду» . Швабрин, мог быть таким человеком как Петр, но, наверное, тяжелая жизнь просто вынудила его стать таким, каким его изображает Пушкин.
З перших сторінок читач відразу уловлює в романі сатиричні ноткя, але, на мій погляд, головне в романі - філософські проблеми: думки про добро і зло, про невідворотність покарання, про вибір кожної людини. Свій вибір роблять в цьому романі усе: від Иешуа до Майстра. Кожен герой, хоче він того або ні, стоїть перед проблемою вибору, він сам вибирає свій шлях. Від цього надалі залежить його життя. Але звернемося до роману, розглянувши долі його героїв.
Иешуа Га-Ноцри - булгаківський Ісус - в романі показаний звичайною людиною зі своїми страхами і слабкостями. Ми можемо навіть сказати, що він слабкий, коли б не його віра. Його сила полягає в тому, що він вибрав свій шлях і не відступив від нього. Иешуа вважав, що усі люди на землі народжуються добрими, лише жорстоке відношення може зробити людину жорстокою. Він говорить так навіть про тих, хто побив його, хто зрадив його, для нього усі люди добрі, навіть зрадник Іуда, кат Щуролов. Иешуа вимовляє слова про майбутнє царство "істини і справедливості", але залишає це царство відкритим абсолютно для усіх.
Понтії Пілат - повна йому протилежність. Він наділений владою, його шанують і бояться. Але і він стає перед вибором. Сам Пілат намагається зробити добру справу, не пориваючи із злом: прокуратор :тремятся помилувати безневинного Иешуа, але вимушений затвердити вирок, побоюючись доносу. У Понтія Пілата бракує сили духу зробити робро. Він залишається на стороні зла. Смерть безневинного Иешуа стає непосильним вантажем для совісті Пілата, приводить його до розкаяння. Пілат кінець кінцем розуміє справедливість вчення Иешуа Га-Ноц-ри і починає діяти в його інтересах (Понтій Пілат організовує вбивство Іуди). Але смерть Іуди не знімає тягаря з совісті прокуратора. Иешуа виявився правий. Не нове вбивство, а глибоке щире розкаяння в скоєному врешті-решт приносять Пілатові пробачення. Не лише євангельські герої відповідають за свої гріхи. Приміром, Берліоз. Голова МАССОЛИТа приречений на смерть, оскільки самовпевнено вважав, що його знання дозволяють йому не лише заперечувати існування Бога і диявола, але і взагалі моральні засади життя. Для цього освіченого редактора дійсно немає нічого святого, і за це слідує покарання.
М. А. Булгаков ставить Майстра, однієї з головних дійових осіб, перед вибором -- добро або зло. Як і Понтій Пілат, Майстер виявляється на стороні зла, але не із-за боягузтва, а тому що їм рухають легкодухість і слабкість. Майстер не зміг до кінця винести випробування, що випали на його частку. Він дійсно не пішов ні на які компроміси у своїй творчості. Але в той же час відмовився від боротьби за свій твір і не зміг більше творити. Майстер не готовий боротися, адже він -- художник. Кожен має бути самим собою. І Майстер, більш ніж хто б то не було, залишився самим собою -- втіленням безмірної сили і безмірної слабкості творчості.
Але не усі герої роману вибирають зло, керуючись страхом і боягузтвом. Такий з'являється перед нами Маргарита. Вона бере на себе активну роль і намагається вести ту боротьбу, від якої відмовляється Майстер. Коли сили зла наділяють Маргариту надприродними якостями -летать і бути невидимою -- вона використовує це для помсти. Тільки загроза загибелі дитини зупиняє її. Всепоглинаюча любов до Майстра і озлоблення проти навколишньої брехні - основні риси булгаківської Маргарити. У неї немає віри, але цю віру в ній замінює любов до Майстра. Мені здається, що Маргарита, як і Иешуа, робить правильний вибір, хоча виявляється на стороні сил пітьми, тому що її вибір нікому не приносить горя і страждання. Маргарита в романі Булгакова стала прекрасним узагальненим поетичним чином люблячої жінки.
У романі "Майстер і Маргарита" ніхто не здійснює гріхів по підказці. Свої гріхи і злочини, великі і малі,, так само як і свій подвиг кожен здійснює сам, по власному душевному спонуканню. І кожен у відповіді за свої вчинки.