Ярема – типовий представник повсталого народу (за поемою тараса шевченко “”) ярема – узагальнений художній образ повстанця-. у передмові до поеми т. шевченко зазначив, що «галайда вполовину видуманий» , а в примітці додав: «… між звенигородкою і вільшаною по старому шляху боровиків хутір і корчма, де б то ярема байстрюк, а потім галайда був … наймитом» . це вказує на те, що образ яреми-наймита, а згодом повстанця- має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві, бажанню автора показати позитив характеру героя. ярема постає як типовий образ повстанця-, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. це почуття приводить ярему в загін максима залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану. із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. він буває страшний у своєму праведному гніві: «а ярема – страшно глянуть – по три, по чотири так і кладе» . образи залізняка i гонти надихали шевченка змалку, з тих часів, коли він слухав пiснi кобзарів, у тому числі присвячені колiївщинi. зрозуміло, чому вони постають у поемі зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими. «лiта орел, лiта сизий попiд небесами, гуля максим, гуля батько степами, лісами» . i образ, i стиль зображення шевченко запозичує у народної пiснi, підкреслюючи народність залізняка, який: i воює, i гарцює з усієї сили. залізняк замальовується як цiлiсна особистість, що живе лише однією метою, проте це не заважає йому співчувати простим людям (наприклад яремі) i взагалі бути близьким до них, за що називають його «батьком» . він вміє не лише битися, а й вчасно підбадьорити ів, підтримати їхній бойовий дух. його образ – образ улюбленця народу, «громади в сіряках» . ярема, виведений в поемі саме як представник цього народу, символічно стає залiзняковi за сина: придбав максим собi сина на всю україну. хоч нерiдний син ярема, а щира дитина. залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «у нас один старшина – батько максим» . таким батьком виступає залізняк протягом усього повстання. він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. кобзар волох співає про нього: …наш отаман, орел сизокрилий! нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу. родиною йому були , найбільшим багатством – любов і повага товаришів: залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. суворими барвами змальовано івана гонту. головна його риса – почуття обов'язку перед народом, відданість його інтересам. автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. приєднавшись до повстанців, узявши в руки «свяченого ножа» , гонта ні перед чим не зупиняється. особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства гонтою своїх дітей. образ гонти як людини шевченко змальовує в дусі народних традицій. своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім'я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів: сини мої, сини мої! на ту україну дивіться: ви за неї й я за неї гину.
Автор ведет с нами серьезный разговор о смелости и трусости, о благородстве и низости, т.е. о жизни. в повести мы знакомимся с положительными героями: с петей, его матерью ниной васильевной, екатериной ильиничной, надеждой емельяновной. и отрицательными: с отцом и сыном гнедковыми. больше всего мне понравился петька. он был справедливым, честным человеком, который умеет держать слово. петька обладал такой чертой характера, как чувство долга. я хотела бы иметь такого друга — доброго и отзывчивого. петька всем . чужая беда для него становится своей. ему хочется всем сделать хорошо. он такой молодец! когда он узнал о из их дома, ушедших на фронт и не вернувшихся, то не только всем об этом рассказал в школе, но и увековечил их память. петя сделал и повесил мемориальную доску в подъезде дома. а как он разоблачил подлеца и труса гнедкова. я бы только на месте автора дала бы ему фамилию гнидков, т.е. гнида, потому что не люблю, когда трусы прячутся за чужие спины, а потом себя за героев. мне понравилась эта повесть. она защищает добро и милосердие, то, без чего трудно жить. а еще она о героизме и любви к родине и о том, чтобы мы помнили о тех, кто отдавал и отдает за родину жизнь.
