Первые кремлевские часы Часы в Москве впервые появились в 1404 (на три года позже, чем на башне собора в Севилье) . Располагались они не на кремлевской башне, а на дворе великого князя Василия Дмитриевича, недалеко от Благовещенского собора. О мастере, изготовившем часы, написано в летописи: «Замыслил часник сам князь, а установил часы монах серб по имени Лазарь» . Первые часы на Фроловской башне (с построена по проекту итальянского мастера Антонио Солари в 1491), согласно документам, были установлены в 16 в. В 1585 они уже работали, за что мастера-часовщики получали в год по 4 рубля и 2 гривны, да по 4 аршина сукна на одежду. В 17 в. башни Московского Кремля (кроме Никольской) были надстроены шатрами, и высотка десятиэтажной башни достигла шестидесяти метров. Известно, что в 1614 часовщиком башни был Никифор Никитин, в обязанности которого входил надзор за работой часов, их своевременный завод, а также ремонт. Часы Христофора Головея Устройство часов с разделением на дневные и ночные часы было примитивным, кроме того, они постоянно страдали от пожаров. Для изготовления новых часов для башни в Москву был приглашен известный английский механик и часовых дел мастер Христофор Головей. Зодчий Бажен Огурцов построил для них великолепный шатер, который стал украшением всего кремлевского ансамбля. Над изготовлением часов под руководством Головея трудились вологодские крестьяне Вирачевы, колокола для «перечасья» лил Кирилл Самойлов. Годовое жалование английского мастера составляло 64 рубля «да поденного корму по 13 алтын 2 деньги на день, да по 2 воза дров на неделю, да корм на одну лошадь» . Старые часы были проданы за 48 рублей. Диаметр циферблата новых часов, выходящего на две стороны, составлял около 5 м и был выкрашен в голубой цвет. Центральная часть круга была неподвижной, а внешняя, шириной около метра, была разделена на 17 частей и вращалась. Часы отмечались буквами славянского алфавита. Вес часов составлял 3400 кг. По свидетельству современников, это были: «...чудесные городские железные часы, знаменитые во всем свете по своей красоте и устройству и по звуку своего большого колокола, который был слышен.. . более чем на 10 верст» . Первыми часовщиками были их создатели — отец и сын Вирачевы. Часовые мастера пользовались в Москве привилегиями, им платили большое жалование. Особенно ценилась работа тех, кто надзирал за башенными часами. В специальной инструкции говорилось: «У дела на башне в часовниках не пить и не бражничать, зернью и карты не играть и вином и табаком не торговать» . Голландские часы и последующие В конце 17 в. часы, изготовленные Христофором Галовеем, пришли в полную негодность, и в 1704 из Голландии морем привезли новые, купленные Петром I. В Москву часы везли из Архангельска на 30 подводах, казна заплатила за них более 42 тыс. ефимков. Спустя три года часы были установлены на башне. Девять русских мастеров трудились 20 дней, чтобы отрегулировать и запустить в дело часовой механизм. Однако новые часы быстро обветшали, а после грандиозного пожара 1737 пришли в полную негодность. К этому времени столица переместилась в Петербург, и с ремонтом не спешили. Только в 1770 мастер Иван Полянский под наблюдением берлинского часового мастера Фация заменил механизм кремлевских часов большими курантами, найденными в Грановитой палате. После изгнания французов из Москвы часы обследовали. Часовщик Яков Лебедев в феврале 1813 донес о разрушении механизма и предложил произвести их восстановление «своим коштом, материалами и рабочими людьми» . Работу ему поручили, взяв, однако, подписку о том, что он не испортит механизм. Через два года часы запустили, а Яков Лебедев получил звание «часового мастера часов» . Очередная попытка (спустя несколько десятилетий) почистить часы, не останавливая хода, успеха не имели, и капитальный ремонт был поручен известной в то время часовой фирме братьев Бутеноп. Демонтиро
Я ніколи не замислювалася про сенс життя. Щоб знайти відповідь на це питання, я звернулася до твору В.Г.Короленка "Сліпий музикант".
Для кожної людини в певний час постає питання про його подальшу долю, про ставлення до людей і до світу. Світ навколо величезний, в ньому безліч різних доріг, і майбутнє людини, її щастя залежить від правильного вибору свого життєвого шляху. Але як бути тому, кому невідомий це величезний світ, — сліпому? Герою Короленко — слепорождённому Петру — доводиться пройти чимало перешкод на шляху до щастя.
З дитинства він знав один тільки світ, спокійний і надійний. Він знав тепло родини і добре дружнє участь Евеліни. Неможливість побачити світло, красу навколишньої природи засмучувала його, але він уявляв собі цей світ завдяки чуйному сприйняттю його звуків. Однак першою зустріччю з реальним світом, першим потрясінням Петрусі стає зустріч з родиною Ставрученко. Він дізнається про існування іншого світу, світу поза садиби.
Спочатку до цих бесід, спорам сліпий прислухався "з виразом захопленого подиву, але незабаром він не міг не помітити, що ця жива хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає діла". Він відчуває себе чужим. Ця зустріч різко загострила його страждання, поселила в душі сумніви.
Дуже сильно змінюється ставлення Петрусі до життя після зустрічі зі сліпими дзвонарями під час відвідин монастиря. Один з них — Роман — був добрим, але він осліп, коли йому було сім років від народження, інший же — Єгорій — був злим, ненавидів дітей, він ненавидів цей світ, цю долю, яка так жорстока його обділила. Петро відчував свою схожість з Єгором, тепер він вважав, що всі слепорождённие злі, він заздрив сліпим жебраком, які в турботі про прожиток і теплі забувають про своє горе. Але зустріч із справжнім сліпим жебраком приголомшує його. І твердий, як сталь, дядько Максим пропонує Петру кинути всі переваги багатого життя і по-справжньому випробувати всі тяготи, участь нещасних. "Ти вмієш тільки кощунствувати зі своєю ситою заздрістю до чужого голоду!" — Кидає Максим своєму племіннику. І Петро зрештою приєднується до бродячим сліпим музикантам.
Після бродяжництва зі сліпими та паломництва до чудотворної ікони озлоблення проходить: Петро дійсно вилікувався, але не від фізичної недуги, а від недуги душевного. На зміну злобі приходить відчуття співчуття до людей, бажання їм до Сліпий знаходить сили в музиці.
Через музику він може впливати на людей, розповідати їм те головне про життя, що так важко зрозумів він сам.
Не менш важливу роль у житті Петра зіграла його подруга Евеліна. Вона була світлою плямою, тієї самої надією, яка до Петру подолати своє горе і знайти щастя. З дитинства вони були разом, суспільство і дбайливе увагу дівчинки допомагало і підтримувало сліпого. Їх дружба багато дала і Евеліні; як і Петро, вона майже не мала уявлення про життя за межами садиби. Зустріч з братами Ставрученко була і для неї зустріччю з незнайомим і великим світом, який був готовий прийняти її.
Молоді люди намагаються захопити мріями та сподіваннями, мрії оп’яняють її, але в тому житті немає місця Петру. Вона розуміє страждання і сумніви Петра і здійснює "тихий подвиг любові": Вона перша говорить про своє почуття Петру. Заради нього вона відразу і назавжди закриває перед собою шлях, так заманливо змальований студентами. І письменник зміг нас переконати, що це була не жертва, а прояв щирої і дуже самовідданої любові.
Я вважаю, що Петруся знайшов своє щастя, він подолав перешкоди, труднощі, що зустрічалися на його шляху. Він поборов ту злобу, той егоїзм, з яким, як він вважав, живуть усі слепорождённие. Сліпий музикант виконав нелегкий шлях до щастя.
Але це і є життя, це і є щастя. Потрібно жити, незважаючи ні на що, долаючи труднощі, йти до наміченої мети. Адже життя полягає в постійному прагненні, досягненні і новому прагненні.
Потрібно перемагати темні сторони свого життя, тому "доводиться налягати на весла" і йти до світла, сонця, щастя!
Часы в Москве впервые появились в 1404 (на три года позже, чем на башне собора в Севилье) . Располагались они не на кремлевской башне, а на дворе великого князя Василия Дмитриевича, недалеко от Благовещенского собора. О мастере, изготовившем часы, написано в летописи: «Замыслил часник сам князь, а установил часы монах серб по имени Лазарь» .
Первые часы на Фроловской башне (с построена по проекту итальянского мастера Антонио Солари в 1491), согласно документам, были установлены в 16 в. В 1585 они уже работали, за что мастера-часовщики получали в год по 4 рубля и 2 гривны, да по 4 аршина сукна на одежду.
В 17 в. башни Московского Кремля (кроме Никольской) были надстроены шатрами, и высотка десятиэтажной башни достигла шестидесяти метров. Известно, что в 1614 часовщиком башни был Никифор Никитин, в обязанности которого входил надзор за работой часов, их своевременный завод, а также ремонт.
Часы Христофора Головея
Устройство часов с разделением на дневные и ночные часы было примитивным, кроме того, они постоянно страдали от пожаров. Для изготовления новых часов для башни в Москву был приглашен известный английский механик и часовых дел мастер Христофор Головей. Зодчий Бажен Огурцов построил для них великолепный шатер, который стал украшением всего кремлевского ансамбля.
Над изготовлением часов под руководством Головея трудились вологодские крестьяне Вирачевы, колокола для «перечасья» лил Кирилл Самойлов. Годовое жалование английского мастера составляло 64 рубля «да поденного корму по 13 алтын 2 деньги на день, да по 2 воза дров на неделю, да корм на одну лошадь» . Старые часы были проданы за 48 рублей. Диаметр циферблата новых часов, выходящего на две стороны, составлял около 5 м и был выкрашен в голубой цвет. Центральная часть круга была неподвижной, а внешняя, шириной около метра, была разделена на 17 частей и вращалась. Часы отмечались буквами славянского алфавита. Вес часов составлял 3400 кг. По свидетельству современников, это были: «...чудесные городские железные часы, знаменитые во всем свете по своей красоте и устройству и по звуку своего большого колокола, который был слышен.. . более чем на 10 верст» .
Первыми часовщиками были их создатели — отец и сын Вирачевы. Часовые мастера пользовались в Москве привилегиями, им платили большое жалование. Особенно ценилась работа тех, кто надзирал за башенными часами. В специальной инструкции говорилось: «У дела на башне в часовниках не пить и не бражничать, зернью и карты не играть и вином и табаком не торговать» .
Голландские часы и последующие
В конце 17 в. часы, изготовленные Христофором Галовеем, пришли в полную негодность, и в 1704 из Голландии морем привезли новые, купленные Петром I. В Москву часы везли из Архангельска на 30 подводах, казна заплатила за них более 42 тыс. ефимков. Спустя три года часы были установлены на башне. Девять русских мастеров трудились 20 дней, чтобы отрегулировать и запустить в дело часовой механизм.
Однако новые часы быстро обветшали, а после грандиозного пожара 1737 пришли в полную негодность. К этому времени столица переместилась в Петербург, и с ремонтом не спешили. Только в 1770 мастер Иван Полянский под наблюдением берлинского часового мастера Фация заменил механизм кремлевских часов большими курантами, найденными в Грановитой палате.
После изгнания французов из Москвы часы обследовали. Часовщик Яков Лебедев в феврале 1813 донес о разрушении механизма и предложил произвести их восстановление «своим коштом, материалами и рабочими людьми» . Работу ему поручили, взяв, однако, подписку о том, что он не испортит механизм. Через два года часы запустили, а Яков Лебедев получил звание «часового мастера часов» .
Очередная попытка (спустя несколько десятилетий) почистить часы, не останавливая хода, успеха не имели, и капитальный ремонт был поручен известной в то время часовой фирме братьев Бутеноп. Демонтиро
Я ніколи не замислювалася про сенс життя. Щоб знайти відповідь на це питання, я звернулася до твору В.Г.Короленка "Сліпий музикант".
Для кожної людини в певний час постає питання про його подальшу долю, про ставлення до людей і до світу. Світ навколо величезний, в ньому безліч різних доріг, і майбутнє людини, її щастя залежить від правильного вибору свого життєвого шляху. Але як бути тому, кому невідомий це величезний світ, — сліпому? Герою Короленко — слепорождённому Петру — доводиться пройти чимало перешкод на шляху до щастя.
З дитинства він знав один тільки світ, спокійний і надійний. Він знав тепло родини і добре дружнє участь Евеліни. Неможливість побачити світло, красу навколишньої природи засмучувала його, але він уявляв собі цей світ завдяки чуйному сприйняттю його звуків. Однак першою зустріччю з реальним світом, першим потрясінням Петрусі стає зустріч з родиною Ставрученко. Він дізнається про існування іншого світу, світу поза садиби.
Спочатку до цих бесід, спорам сліпий прислухався "з виразом захопленого подиву, але незабаром він не міг не помітити, що ця жива хвиля котиться повз нього, що їй до нього немає діла". Він відчуває себе чужим. Ця зустріч різко загострила його страждання, поселила в душі сумніви.
Дуже сильно змінюється ставлення Петрусі до життя після зустрічі зі сліпими дзвонарями під час відвідин монастиря. Один з них — Роман — був добрим, але він осліп, коли йому було сім років від народження, інший же — Єгорій — був злим, ненавидів дітей, він ненавидів цей світ, цю долю, яка так жорстока його обділила. Петро відчував свою схожість з Єгором, тепер він вважав, що всі слепорождённие злі, він заздрив сліпим жебраком, які в турботі про прожиток і теплі забувають про своє горе. Але зустріч із справжнім сліпим жебраком приголомшує його. І твердий, як сталь, дядько Максим пропонує Петру кинути всі переваги багатого життя і по-справжньому випробувати всі тяготи, участь нещасних. "Ти вмієш тільки кощунствувати зі своєю ситою заздрістю до чужого голоду!" — Кидає Максим своєму племіннику. І Петро зрештою приєднується до бродячим сліпим музикантам.
Після бродяжництва зі сліпими та паломництва до чудотворної ікони озлоблення проходить: Петро дійсно вилікувався, але не від фізичної недуги, а від недуги душевного. На зміну злобі приходить відчуття співчуття до людей, бажання їм до Сліпий знаходить сили в музиці.
Через музику він може впливати на людей, розповідати їм те головне про життя, що так важко зрозумів він сам.
Не менш важливу роль у житті Петра зіграла його подруга Евеліна. Вона була світлою плямою, тієї самої надією, яка до Петру подолати своє горе і знайти щастя. З дитинства вони були разом, суспільство і дбайливе увагу дівчинки допомагало і підтримувало сліпого. Їх дружба багато дала і Евеліні; як і Петро, вона майже не мала уявлення про життя за межами садиби. Зустріч з братами Ставрученко була і для неї зустріччю з незнайомим і великим світом, який був готовий прийняти її.
Молоді люди намагаються захопити мріями та сподіваннями, мрії оп’яняють її, але в тому житті немає місця Петру. Вона розуміє страждання і сумніви Петра і здійснює "тихий подвиг любові": Вона перша говорить про своє почуття Петру. Заради нього вона відразу і назавжди закриває перед собою шлях, так заманливо змальований студентами. І письменник зміг нас переконати, що це була не жертва, а прояв щирої і дуже самовідданої любові.
Я вважаю, що Петруся знайшов своє щастя, він подолав перешкоди, труднощі, що зустрічалися на його шляху. Він поборов ту злобу, той егоїзм, з яким, як він вважав, живуть усі слепорождённие. Сліпий музикант виконав нелегкий шлях до щастя.
Але це і є життя, це і є щастя. Потрібно жити, незважаючи ні на що, долаючи труднощі, йти до наміченої мети. Адже життя полягає в постійному прагненні, досягненні і новому прагненні.
Потрібно перемагати темні сторони свого життя, тому "доводиться налягати на весла" і йти до світла, сонця, щастя!