ВНИМАНИЕ: КАЖДОЕ СЛОВО ИМЕЕТ ЗНАЧЕНИЕ. МНОГО, НО ТОЧНО.
Объяснение:
У Порфирия Петровича нет улик против Раскольникова, но он убежден, что тот — преступник, и свою задачу как следователя видит либо в том, чтобы найти улики, либо в его признании. Во время первой встречи Порфирий ведет себя то «спокойно и холодно», то «язвительно» и иронично. Раскольников понимает игру следователя Вопросы следователя, темы их разговоров постоянно держат Раскольникова в напряжении. Нашел Порфирий и статью, когда-то написанную Раскольниковым, и вызывает героя на разговор о его теории. Порфирий проницателен, вопросы, задаваемые Раскольникову, касаются самых существенных положений статьи. Вторая встреча Раскольникова со следователем еще более напряженная. Порфирий, не таясь, объясняет свою тактику: всякое преступление — частный случай, необходимо учитывать психологию преступника. Игра Порфирия становится намеренно открытой, в его голосе звучит то откровенная издевка, то нарочитое сочувствие, он то шепчет, то хихикает, то становится совершенно спокойным. Оба, и следователь, и преступник, знают правду о преступлении, они вполне объяснились между собой. Раскольников в исступлении произносит, обнаруживая игру Порфирия. Лишь нечаянный случай — признание в убийстве красильщика Николая Расколь-никова от неминуемого поражения. Но он понимает, что это лишь короткая передышка. Во время последнего свидания игра заканчивается, Порфирий Петрович откровенно рассказывает Раскольнико-ву о своем расследовании убийства, дает подробный анализ его поведения, указывает на откровенные ошибки и промахи, объясняет и мотивы совершения преступления. В сцене последнего свидания обнаруживаются и положительные человеческие качества Порфирия: сочувствие преступнику, желание В поединке Раскольникова и Порфирия Петровича победил последний. Но, не признавая теорию Раскольникова, он не принимает его бунт против жизни и ее установлений.
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю»У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святомЯким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.
ВНИМАНИЕ: КАЖДОЕ СЛОВО ИМЕЕТ ЗНАЧЕНИЕ. МНОГО, НО ТОЧНО.
Объяснение:
У Порфирия Петровича нет улик против Раскольникова, но он убежден, что тот — преступник, и свою задачу как следователя видит либо в том, чтобы найти улики, либо в его признании. Во время первой встречи Порфирий ведет себя то «спокойно и холодно», то «язвительно» и иронично. Раскольников понимает игру следователя Вопросы следователя, темы их разговоров постоянно держат Раскольникова в напряжении. Нашел Порфирий и статью, когда-то написанную Раскольниковым, и вызывает героя на разговор о его теории. Порфирий проницателен, вопросы, задаваемые Раскольникову, касаются самых существенных положений статьи. Вторая встреча Раскольникова со следователем еще более напряженная. Порфирий, не таясь, объясняет свою тактику: всякое преступление — частный случай, необходимо учитывать психологию преступника. Игра Порфирия становится намеренно открытой, в его голосе звучит то откровенная издевка, то нарочитое сочувствие, он то шепчет, то хихикает, то становится совершенно спокойным. Оба, и следователь, и преступник, знают правду о преступлении, они вполне объяснились между собой. Раскольников в исступлении произносит, обнаруживая игру Порфирия. Лишь нечаянный случай — признание в убийстве красильщика Николая Расколь-никова от неминуемого поражения. Но он понимает, что это лишь короткая передышка. Во время последнего свидания игра заканчивается, Порфирий Петрович откровенно рассказывает Раскольнико-ву о своем расследовании убийства, дает подробный анализ его поведения, указывает на откровенные ошибки и промахи, объясняет и мотивы совершения преступления. В сцене последнего свидания обнаруживаются и положительные человеческие качества Порфирия: сочувствие преступнику, желание В поединке Раскольникова и Порфирия Петровича победил последний. Но, не признавая теорию Раскольникова, он не принимает его бунт против жизни и ее установлений.
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю»У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святомЯким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.Усю свою любов до природи мати передала Михайлику. Можливо й інші селяни також, як і дід Дем’ян, передали своїм дітям і онукам пошану до рідної землі, різні звичаї та прикмети, які пов’язані з нею.Таке відношення селян до природи дуже мені до вподоби. Таке зворушливе ставлення до неї, як до живої істоти, їх любов, їх повага до неї. Не можливо, щоб таке поклоніння перед матір’ю-землею залишилось не почутим нею.