Поезія Ліни Костенко «Кольорові миші» про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. Талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині.
Уявімо собі середньовічне місто. У ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому. Наук тут ще не знають ладом. Отже, і населення міста, темне, неписьменне, легко визнає відьмою чи чаклуном того, хто мислить чи чинить інакше, ніж інші. Суддя в судейській чорній мантії лише підсилює пітьму юрби. Такими художніми образами змальовує Ліна Костенко реальність.
Коли читаєш поезію, здається, що поетеса сама присутня на тому суді, на який приводить розлючений сусід підсудну Анну, якій, може, з десять років. Вона також бачить багряне кленове листя, що покладене на столі, як доказ. Може, маленька Анна на суді — це сама Ліна Костенко, якій також довелося свого часу пережити несправедливий суд. її вірші теж незвичайні, як і кольорові миші, яких робила з жовтих листочків дівчинка Анна.
Суддя також живе у своїй буденній реальності. Якщо сусід відчуває моральну шкоду від того, що миші яскраві, то суддя намагається знайти прозаїчну підставу для покарання чогось неповторного, духовного. Він звик виносити вирок. Для нього кожен, хто на лаві підсудних, є винним. Потрібно лише знайти докази цієї вини чи їх підтасувати.
О волках ходит много выдуманных рассказов. Говорят о нападениях волков на людей, о растерзанных одиноких путниках на зимних пустынных дорогах. Страшные эти рассказы выдуманы досужими людьми. Волки сами боятся человека, а опасен человеку бешеный волк, как опасны и бешеные собаки.
В тундре я видел волков, преследовавших табунки кочующих северных оленей. Волки выполняют возложенную на них природой жестокую, но подчас и полезную роль. Известно, что находящиеся под охраной человека домашние олени часто заболевают заразной копытной болезнью и погибают. У диких оленей этой болезни не наблюдали, потому что преследовавшие оленей волки уничтожали заболевших животных
Відповідь: Наприклад
Поезія Ліни Костенко «Кольорові миші» про нестандартність почуттів, оригінальний підхід до сприйняття дійсності. Талановита поетеса так переплела в невеличкому творі уявне, фантастичне і реальність, що мимоволі перед нами за рядками вірша постають художні образи, наче на картині.
Уявімо собі середньовічне місто. У ньому темно від диму вогнищ, на яких спалюють людей, котрі насмілилися думати чи жити по-іншому. Наук тут ще не знають ладом. Отже, і населення міста, темне, неписьменне, легко визнає відьмою чи чаклуном того, хто мислить чи чинить інакше, ніж інші. Суддя в судейській чорній мантії лише підсилює пітьму юрби. Такими художніми образами змальовує Ліна Костенко реальність.
Коли читаєш поезію, здається, що поетеса сама присутня на тому суді, на який приводить розлючений сусід підсудну Анну, якій, може, з десять років. Вона також бачить багряне кленове листя, що покладене на столі, як доказ. Може, маленька Анна на суді — це сама Ліна Костенко, якій також довелося свого часу пережити несправедливий суд. її вірші теж незвичайні, як і кольорові миші, яких робила з жовтих листочків дівчинка Анна.
Суддя також живе у своїй буденній реальності. Якщо сусід відчуває моральну шкоду від того, що миші яскраві, то суддя намагається знайти прозаїчну підставу для покарання чогось неповторного, духовного. Він звик виносити вирок. Для нього кожен, хто на лаві підсудних, є винним. Потрібно лише знайти докази цієї вини чи їх підтасувати.
Пояснення:
Волки
О волках ходит много выдуманных рассказов. Говорят о нападениях волков на людей, о растерзанных одиноких путниках на зимних пустынных дорогах. Страшные эти рассказы выдуманы досужими людьми. Волки сами боятся человека, а опасен человеку бешеный волк, как опасны и бешеные собаки.
В тундре я видел волков, преследовавших табунки кочующих северных оленей. Волки выполняют возложенную на них природой жестокую, но подчас и полезную роль. Известно, что находящиеся под охраной человека домашние олени часто заболевают заразной копытной болезнью и погибают. У диких оленей этой болезни не наблюдали, потому что преследовавшие оленей волки уничтожали заболевших животных