Задуманное произведение Толстой представлял себе как напоминание о том, что народ — огромная нравственная сила, которая подчиняет себе все здоровые силы общества. Писатель погружается в материал истории, чтобы найти в нем объяснение многим явлениям своей современности. И когда взгляд Толстого останавливается на эпохе 1812 года, "мысль народная" захватывает все существо его. Понадобилось "пять лет непрестанного и исключительного труда при наилучших условиях жизни", что бы сказать то, "что никто никогда не скажет". Писание "Войны и мира" вылилось в рождение еще неизвестного до того в литературе жанра — романа-эпопеи. По широте охвата жизни, по глубине и силе раскрытия человеческих характеров мировая литература не знает ничего равного.
В "Войне и мире" Толстой старался писать историю народа. Подлинным героем его произведения является русский народ, те Карпы и Власы, которые не везли в Москву продавать французам сено за большие деньги, а жгли его. Народный характер войны сказался не только в духовном единении народа и прогрессивных слоев русского общества, но и в стихийном росте партизанского движения, развернувшегося на захваченной врагом территории. Не считаясь с правилами военного искусства, партизаны наносили сокрушительные удары по французам. Увлекательно и интересно, с большим тактом и мастерством рисует Толстой партизанские рейды в тылу врага под командованием Дениса Давыдова, рассказывает о дьячке, ставшем во главе отряда, о старостихе Василисе, истребившей сотни французов. "Дубина народной войны, — пишет Толстой, — поднялась со всею грозною и величественной силой и, не спрашивая ничьих вкусов и правил, с глупою но с целесообразностью, не разбирая ничего, поднималась, опускалась и гвоздила французов до тех пор, пока не погибло все нашествие".
Судьбы народные переплетаются в романе с жизненными судьбами отдельных героев. Это придает всей картине характер всеобщности, эстетического многообразия, скрепленного единством авторской мысли. Жизнь русского общества в один из интереснейших периодов его истории предстала в изображении Толстого во всей ее полноте благодаря тому, что в романе своем он рисовал людей различных общественных групп и сословий с позиций народных представлений о жизни. Писатель беспощаден ко всякого рода лжи, лицемерию, обману, общественному и семейному. И он клеймит это, когда создает типы чуждого ему круга людей — высших сановников, представителей царского двора, чиновников, штабных офицеров, использующих войну в корыстных целях. И наоборот, он полон высокого воодушевления и оптимизма при изображении героев и героинь, близких его сердцу, — они "путеводители" мысли и чувства художника, воплощение его эстетических и нравственных правил. Такими предстают в романе Андрей и Пьер, Наташа Ростова и Мария Болконская, Кутузов и Багратион.
В "Войне и мире" Толстой стремился рассказать не только правду о душе человека, но и правду истории. И потому все противоречия "личной мысли" писателя ни в какой мере не умаляют художественных достоинств романа, не снижают уровня повествования. Этим романом-эпопеей Толстой вошел в мировую литературу как автор величайшего из когда-либо написанных произведений.
Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.
Задуманное произведение Толстой представлял себе как напоминание о том, что народ — огромная нравственная сила, которая подчиняет себе все здоровые силы общества. Писатель погружается в материал истории, чтобы найти в нем объяснение многим явлениям своей современности. И когда взгляд Толстого останавливается на эпохе 1812 года, "мысль народная" захватывает все существо его. Понадобилось "пять лет непрестанного и исключительного труда при наилучших условиях жизни", что бы сказать то, "что никто никогда не скажет". Писание "Войны и мира" вылилось в рождение еще неизвестного до того в литературе жанра — романа-эпопеи. По широте охвата жизни, по глубине и силе раскрытия человеческих характеров мировая литература не знает ничего равного.
В "Войне и мире" Толстой старался писать историю народа. Подлинным героем его произведения является русский народ, те Карпы и Власы, которые не везли в Москву продавать французам сено за большие деньги, а жгли его. Народный характер войны сказался не только в духовном единении народа и прогрессивных слоев русского общества, но и в стихийном росте партизанского движения, развернувшегося на захваченной врагом территории. Не считаясь с правилами военного искусства, партизаны наносили сокрушительные удары по французам. Увлекательно и интересно, с большим тактом и мастерством рисует Толстой партизанские рейды в тылу врага под командованием Дениса Давыдова, рассказывает о дьячке, ставшем во главе отряда, о старостихе Василисе, истребившей сотни французов. "Дубина народной войны, — пишет Толстой, — поднялась со всею грозною и величественной силой и, не спрашивая ничьих вкусов и правил, с глупою но с целесообразностью, не разбирая ничего, поднималась, опускалась и гвоздила французов до тех пор, пока не погибло все нашествие".
Судьбы народные переплетаются в романе с жизненными судьбами отдельных героев. Это придает всей картине характер всеобщности, эстетического многообразия, скрепленного единством авторской мысли. Жизнь русского общества в один из интереснейших периодов его истории предстала в изображении Толстого во всей ее полноте благодаря тому, что в романе своем он рисовал людей различных общественных групп и сословий с позиций народных представлений о жизни. Писатель беспощаден ко всякого рода лжи, лицемерию, обману, общественному и семейному. И он клеймит это, когда создает типы чуждого ему круга людей — высших сановников, представителей царского двора, чиновников, штабных офицеров, использующих войну в корыстных целях. И наоборот, он полон высокого воодушевления и оптимизма при изображении героев и героинь, близких его сердцу, — они "путеводители" мысли и чувства художника, воплощение его эстетических и нравственных правил. Такими предстают в романе Андрей и Пьер, Наташа Ростова и Мария Болконская, Кутузов и Багратион.
В "Войне и мире" Толстой стремился рассказать не только правду о душе человека, но и правду истории. И потому все противоречия "личной мысли" писателя ни в какой мере не умаляют художественных достоинств романа, не снижают уровня повествования. Этим романом-эпопеей Толстой вошел в мировую литературу как автор величайшего из когда-либо написанных произведений.
Подробнее - на -
Объяснение:
Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.