("без рук, без ног, а ворота открывает" – ветер) («Когда волнуется желтеющая нива…» М. Ю. Лермонтова) – Кругла, а не месяц, Желта, а не масло, С хвостиком, а не мышь. (Репа) ("скрипит скрипица, едет царица, просится ночевать: "Мне не век вековать, одну ночку ночевать: придут растопорщики, разложат мои косточки, тело в вал бросят, а душу в рай стащат" – молотьба хлеба)5 . Предметы в диалогах изображаются иносказательно: ("Черный огарыш, куда поехал?" – "Молчи, кручена, верчена, там же будешь!" – разговор ухвата и помела).
Оеми «Іліада» і «Одіссея» були створені у VIII — на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника. У поемі «Іліада» зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Патрокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він — наймолодший герой поеми «Іліада», але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як потоптання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його полонянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них там убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перемагає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об’їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання. Троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. Найдовший шлях чекав хитромудрого Одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину. У Троянській війні Одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв’язати наречених прекрасної Єлени клятвою допомагати її обранцю в будь-якій біді. Єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя Менелая, але зрадила йому з сином царя Трої Парісом. Краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути Єлену, греки і розпочали Троянську війну, але без угоди, яку вигадав Одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. Це Одіссей зміг привести у військо юного Ахілла, без якого перемога була б неможлива. Це Одіссей утримував військо біля стін Трої, коли розпочалася тяжка хвороба, він умовляв Ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з Агамемноном. Саме Одіссей одержав від греків ахіллові лати після його загибелі. Коли греки не змогли взяти Трою силою, Одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам Одіссей серед них. «Одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення Одіссея на рідний острів Ітака. З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю». Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти Поліфема, Цирцею і сирен. Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не зашкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з Одисеєм хитрощами.
(«Когда волнуется желтеющая нива…» М. Ю. Лермонтова)
– Кругла, а не месяц, Желта, а не масло, С хвостиком, а не мышь. (Репа)
("скрипит скрипица, едет царица, просится ночевать: "Мне не век вековать, одну ночку ночевать: придут растопорщики, разложат мои косточки, тело в вал бросят, а душу в рай стащат" – молотьба хлеба)5 . Предметы в диалогах изображаются иносказательно: ("Черный огарыш, куда поехал?" – "Молчи, кручена, верчена, там же будешь!" – разговор ухвата и помела).
У поемі «Іліада» зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Патрокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він — наймолодший герой поеми «Іліада», але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов’язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як потоптання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його полонянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них там убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перемагає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив’язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об’їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.
Троянська війна скінчилась, і її герої повертаються додому, та воля богів була в тому, щоб лише деякі з них щасливо закінчили цей похід. Найдовший шлях чекав хитромудрого Одіссея, який десять років після закінчення війни не міг повернутися на батьківщину.
У Троянській війні Одіссей зробив чимало для греків, особливо там, де потрібна була не сила, а розум. Це він здогадався зв’язати наречених прекрасної Єлени клятвою допомагати її обранцю в будь-якій біді. Єлена обрала своїм чоловіком спартанського царя Менелая, але зрадила йому з сином царя Трої Парісом. Краса її вважалася скарбом усього грецького народу; щоб повернути Єлену, греки і розпочали Троянську війну, але без угоди, яку вигадав Одіссей, грецьке військо ніколи б не зібралося. Це Одіссей зміг привести у військо юного Ахілла, без якого перемога була б неможлива. Це Одіссей утримував військо біля стін Трої, коли розпочалася тяжка хвороба, він умовляв Ахілла повернутися на поле бою, коли той посварився з Агамемноном. Саме Одіссей одержав від греків ахіллові лати після його загибелі. Коли греки не змогли взяти Трою силою, Одіссей вигадав троянського коня, в якому сховалися найхоробріші грецькі воїни і сам Одіссей серед них.
«Одіссея» — поема, в якій розповідається про повернення Одіссея на рідний острів Ітака. З точки зору автора поеми, героїзм Одіссея полягає в тому, що він залишається вірним своїй батьківщині, його ніщо не страшить у досягненні своєї мети «побачити хоч дим із рідного краю».
Герой поеми «Одіссея» — мужній воїн, але часто він використовує хитрощі, щоб здобути перемогу. Саме вони допомагають йому побороти Поліфема, Цирцею і сирен.
Але якщо хитрість — природна риса Одіссея, то мужність і витривалість, завзятість він набув у довгих і тяжких мандрах, які загартували його тіло і душу. Усіх, із ким зустрічається Одіссей протягом довгих років Троянської війни, а потім за час тривалої подорожі, підкоряли його розум, розсудливість, мужність і хоробрість. Навіть чаклунка Кірка, зілля якої не зашкодило Одіссею, вражена його стійкістю. Навіть богиня Афіна визнає його розум і передбачливість, говорить, що і богу важко було б мірятися з Одисеєм хитрощами.